Кілька невеличких скляних предметів з власного дитинства, здобутих особисто під час неофіційної і нелегалізованої мандрівки на територію Львівської кераміко-скульптурної фабрики, що завершилася втечею від охорони, представить в експозиції "Подорож Героя. Останній тиждень літа" кураторка Музею міста Тетяна Бей. Про це вона розповіла "Еспресо.Захід" під час публічного представлення простору Музею міста, яке відбулося за участі керівництва міста та широкої львівської громади.
Виставка "Подорож Героя. Останній тиждень літа", до формування якої може долучитися кожен охочий, відкриється взимку і стане першою виставкою Музею міста, відкритого у підземеллях львівської Ратуші. Уклавши в концепцію майбутньої виставки ідею, як саме дитина досліджує простір свого міста, коли її уже ніхто не тримає за руку, які перешкоди долає, чого боїться і на що сподівається, реальні та уявні небезпеки, що її у місті очікують, межі та обмеження, які трофеї-скарби здобуває під час цих самостійних подорожей, організатори сподіваються, що львів'яни поділяться для виставки і самими скарбами і своїми спогадами-враженнями. Бо такі є в кожного.
Приміром, в моєму домі ще досі на чільному місці сидить маленьке нічим непримітне пластмасове козеня, подароване мені ще в ранньому дитинстві, яке стало для мене повірником усіх моїх дитячих таємниць і яке я завжди і скрізь брала зі собою – навіть коли вже виросла (як талісман). Я могла би додати до цієї виставки мініатюрну морду лева (що її разом з приятелями-хлопчиськами власноруч кожен виливав з олова, ховаючись за гаражами, щоб дорослі не бачили), чи колекцію старих календариків, якби мій син не роздарував усі ці мої дитячі скарби своїм друзям, уже формуючи свої власні дитячі трофеї. До речі, серед тих календариків було чимало переливних, третина з яких мені перепала від німого Толіка із сусіднього будинку, сім'я якого кудись переїжджала і він, уже надто дорослий бігати з нами, у такий спосіб попрощався і з дітьми з двору, і зі своїм дитинством. До речі, кілька років тому, поспішаючи з сином до цирку, я випадково побачила на тротуарі чоловіка із простягнутою рукою. Це був Толік, життя якого добряче проїхало по ньому своїм возом. Від того доброго скромного хлопчиська майже нічого не залишилося, вираз його обличчя не віщував нікому нічого доброго. Відтак я не призналася, тільки ми з сином поклали у простягнену руку значно більше, ніж узвичаєно. Це теж, мабуть, щось про пам'ять, про встановлення зв'язків між людьми у місті.
"Я, як музейниця, слідкую за тенденціями в світі і помітила, що музеї міста в світі зазнали великих трансформацій, – сказала на відкритті простору Музею міста Тетяна Бей. – Вони тепер скеровані на мешканців і говорять не лише про минуле, а й про сьогоднішнє і саме через їх призму формують візії на майбутнє. Ми теж будемо йти цим шляхом. Музей міста – це музей, в якому, пізнаючи своє минуле, можна віднайти себе у сучасному контексті і сформувати візію саме свого майбутнього. Тут повсякденні і малознані історії мешканців не менш важливі, як відомі події чи постаті".
Інакше кажучи, постійної експозиції та фондів Музей міста не матиме, бо йдеться насамперед про інтерактивний простір, у фокусі уваги якого взаємини міста з мешканцями. А будь-які взаємини завжди щось стало-плинне.
А починалося все 5 років тому, коли засновник і директор музею ідей, львів'янин у шостому поколінні Олесь Дзиндра зібрав у себе культурологів, музейників та митців на розмову про сучасне львівських музеїв. Саме там була озвучена потреба у Музеї міста, яку згодом голова Асоціації музеїв та галерей Зеновій Мазурик обґрунтував у своїй статті "Місто і його музей". У підсумку ідея потрапила в добрі руки, а місто отримало простір, в якому мова буде йти виключно про його природу.
"Як правило, ми приходимо до музею, що побачити "мацальні" речі, – сказав модератор урочистого відкриття простору Музею міста, директор Дому Франка Богдан Тихолоз. – І навіть їх торкнутися, хоча їх торкатися не можна. Тут все інакше – це простір відкритих та прихованих сенсів".
Саме через це не випадково композитор, аранжувальник та музиколог Остап Мануляк підготував на основі спектрального аналізу "польових записів" із середмістя звукову інсталяцію "Ілюзорність", яку доповнив запис твору для скрипки "Елементи структури" у виконанні Михайла Романишина та аудіовізуальна інсталяція " Атмосферні опади", створена 2011 року спільно з львівським художником Михайлом Барабашем.
Варто сказати, що робота над Музеєм міста тривала три роки і ще не завершена: повністю для представлення майбутніх проектів готово наразі 260 квадратних метрів площі із 600 запланованих. Відтак невідомо, чому презентують простір Музею міста саме тепер, але вже зрозуміло, що він буде сучасним і максимально гнучким.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал