Тарас Прохасько: "Можливість відчути задоволення від тимчасової свободи домінує над страхом перед майбутнім"

Корінний івано-франківець, письменник і колумніст, лауреат цьогорічної Шевченківської премії в галузі літератури Тарас Прохасько в коментарі для "Еспресо.Захід" розповідає про найважливіші події минулого тижня, які зачіпають його, як і кожного мешканця Івано-Франківська та активного громадянина. Наша розмова про те, чому все частіше, ледь не після кожної зливи, Івано-Франківськ потерпає від затоплення, і чого в місті бракує більше – доброї каналізації чи терпіння до змін клімату.

На початку тижня після зливи Івано-Франківськ знову затопило. Якщо трохи погортати новини, то майже щомісяця з’являються повідомлення про потоп у місті. В таких випадках заведено говорити – "такого не пригадують навіть старожили". Ти вже понад пів сотки років живеш в цьому місті – щось було таке раніше?

Як казав один російський письменник, судячи з новин, складається враження, ніби старожили існують тільки для того, щоб нічого не пам’ятати (сміється). Насправді таке вже було раніше, а особливо часто – в останні 10-15 років.

Ці потопи вже стали чимось рутинним. Відомо, що в місті вони трапляються в кількох місцях – одна-дві вулиці в центрі і десь там на околицях. І ці речі не пов’язані зі стихією. Постраждати від потопу є такий самий ризик, як у того, хто сідає п’яним за кермо. Зрозумілим є шанс певного наслідку за тієї ситуації, яка є, бо ці явища супроводжує не жах стихії, а недоладність міського господарства.

Я пам’ятаю розмови з міськими радниками, спеціалістами, експертами ще на початку незалежності, коли почалася точкова забудова, яка потім стала масовою, така собі точково-масова забудова в місті… Тепер дуже багато цих будинків по цілому місту, їх, напевно, сотні, всі вони чи більшість з них заради економії чи ще якихось міркувань пустили свою каналізацію у міський дощовий збірник. Тепер він перевантажений, і там тепер – не дощівка, для якої він призначений, а, вибачте, всяке гі*но з приправами. І це закономірно, що каналізація не витримує такого.

Тобто ти не бачиш в цих потопах ознаки якихось глобальних змін клімату? Може, є якісь інші причини – кара Божа, наприклад? Або (скажу ще одним штампом) "нещадне вирубування лісів"?

Це все також присутнє, але не у випадку міської дощової каналізації. Збільшення кількості опадів під час разового випадання справді є ознакою певних кліматичних змін, дощі перестали бути такими регулярними, але стали більш рясними, якось більше їх накопичується за короткий проміжок часу.

Але навіть з такою кількістю опадів, які випадають тепер, при якісному водовідведенні мусило би хіба з’явитися цунамі, щоб затопити місто. Мені здається, що у цій ситуації спрацьовує ще й така українсько-циганська штука, як у тій байці про дірявий дах, коли циган говорив: коли світить сонце, то нащо його латати, а коли падає дощ, то як туди полізеш?

Насправді ці затоплення в місті наразі сприймаються як щось таке естетичне, майже мистецьке. Воно ще не робить ніякої загрози життєдіяльності, крім того, що затоплює кілька двигунів у залишених на вулиці автомобілях. Але в епоху масового фільмування і фотографій ці затоплення перетворюються на щось подібне до того, що відбувається в час цвітіння вишень у Японії: всі дивляться, милуються і потім мають про що поговорити.

Але це стосується міста. Бо цього року дійсно були серйозні підтоплення, коли виходили ріки з берегів і заливали обійстя – це вже не комедія. Це вже було відчутно для людей. А найгірше в тому всьому – це порушення стану криниць, колодязів та інших джерел після такого затоплення. Найбільша небезпека у нинішніх повенях, як на мене, полягає саме у змішуванні побутових стоків із різною хімією, яка є всюди, з джерелами питної води.

Коли ж йдеться про вирубування лісів, то справді позаміські розливи та катастрофи частково пов’язані з тим, що швидка вода погано затримується деревами. Однією з найбільш нехарапутних і, я би навіть сказав, самовбивчих речей є те, що довгі роки у нас рубали ліс передовсім там, де була можливість легшого заїзду для його вивезення. Як на зло, під ці рубки потрапило дуже багато лісів саме цієї водозахисної смуги, яку в принципі не потрібно було чіпати. Але через економічну вигоду, так само, як з тими будинками, у нас робилося так.

Не можу не зачепити місцевих виборів. Чи має хтось із кандидатів у програмі пункт про порятунок міста від повені?

Уже кілька років у місті говорять про необхідність спорудження двох колекторів дощової каналізації, які збирали би воду з усіх кінців і працювали в різних напрямках. Кажуть, що це обов’язково треба зробити, і разом з тим кажуть, що на це потрібно дуже багато грошей, тому кожен раз відкладають. Але віднедавна почали говорити, що от уже, можливо, невдовзі в одному місці, де затоплення найбільш проблемні, почнуть це робити. Але для цього треба перекрити майже на рік одну з центральних вулиць міста.

Але тепер ми це чуємо від чинного міського голови, який водночас є кандидатом на міського голову. Тому тяжко розібратися, чи ті його запевнення є передвиборчою обіцянкою чи планом дій міської влади.

А взагалі, як думаєш, куди це все йде з таким рівнем мислення?

У всій нашій діяльності відчувається високий рівень "правової свободи" в країні. Тобто "свобода від права" – сприймається як велике досягнення сучасної України. І в цій тотальній свободі таке недалекоглядне мислення, як тепер, є доволі самогубним.

Але зрештою, дуже багато в житті робиться речей, про які знаєш, що з того може вийти зле. Але можливість відчути короткочасне задоволення від цієї тимчасової свободи домінує над страхом перед майбутнім.

Розмовляв Богдан Скаврон

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.