Нині розпочинаємо із околиці Донецька, з боїв за Піски. Про тріумфи згадують учасники визвольних подій.
Журналістка "Еспресо.Захід" зустрілася з ветеранами та волонтерами, які розповіли про знаковий для українського війська час.
Селище Піски – околиця Донецька, розміщене впритул до Донецького аеропорту. 21 липня українське військо втримало селище від окупантів і артилерією підтримувало захисників Донецького аеропорту. Воїни 93-ї окремої механізованої бригади спільно з силами батальйонів "Дніпро 1", добровольців з "Правого сектора", "Донбасу" і "Шахтарська" звільнили селище.
"Ці позиції були стратегічно важливими, оскільки Піски – це околиця Донецька, центру ДНР-у російського, і для них було дуже дискомфортно, що українські війська стоять впритул, – розповідає боєць добровольчого батальйону ОУН Антон Петрівський на позивний "Мойва". – Були гарячі моменти, коли з їхнього боку був великий обстріл артилерією. Тоді з нашого боку вівся по їхніх бойових позиціях сильний вогонь, і бувало, що небо вночі аж світилося від усіх цих обстрілів. Я розумів, що тут твориться історія України. Це світле небо вночі від вибухів артилерії – воно показує наше світле майбутнє після перемоги".
Юрій Яковенко із добровольчого батальйону "Дніпро 1" – з Донецька. Каже, ще на початку війни там був осередок української молоді, але згодом стало небезпечно, й усі разом вирушили на фронт. Був навіть батальйон, який складався переважно із вихідців зі Сходу.
"Перша спроба звільнити Піски була успішною. Збройні сили України впоралися з цим завданням, – додає доброволець добровольчого батальйону "Дніпро 1" Юрій Яковенко на позивний "Хорват". – Однак хтось у штабі вирішив, що треба відійти. Через дві доби була ще одна спроба, я брав безпосередню участь у звільнені села і позиції "Республіка міст". Це неймовірні відчуття – скидати ворожі прапори і на їх місце ставити свої синьо-жовті прапори. У своїх рідних околицях. Хлопці кілометри рахували до власної домівки".
По-особливому хлопці описують будні на фронті. Попри шквальні обстріли окупанта, встигали святкувати й українські свята, ба більше, облаштували навіть власну господарку.
"За період, коли ми були в Пісках, хлопці з 93-ї бригади облаштували свою господарку. Умудрилися завести свиню на своїх позиціях. Це означало, що все це вже територія, з якої вони не підуть. Попри це, умудрялися й далі давати жару російським окупантам", – пригадує Антон Петрівський.
"Наша особливість була в тому, що ми не формували допомогу конкретній бригаді чи конкретному батальйону, – розповідає волонтер Юрій Танасійчук. – Ми допомагали конкретним солдатам. Ми охопили всіх наших земляків, що воювали на фронті. Переважно це ще були зимові чи ранні весняні дні, тож хотіли принести теплу звістку з дому, морально підтримати солдатів, щоб вони розуміли, що земляки, і що ми всі разом. Ми воюємо проти ворога, проти агресії всі разом. Часом було складно добиратися на деякі позиції, ворог шквально обстрілював, втім, завжди вдавалося зустрітися з воїнами. Ми ж з їх батьками, рідними зустрічалися, тож мусили розповісти, що побачили – живих, здорових".
Хлопці кажуть, що надзвичайно важливо нині згадувати про перемоги у боротьбі з російським окупантом. Додають наснаги побратими, котрі завжди готові разом боротися з ворогом. Цей фактор допоміг втримати позиції.
"Я ніде більше в житті не зустрічав такої концентрації світлих і сміливих людей, як на фронті, в Пісках. Саме від них я набирався сміливості. В цей момент розумів: помру, але не відступлю! Цей колективний дух від цих людей був визначальний у тому, що ми втримали ці позиції", – зазначив Антон Петрівський.
А Юрій Яковенко переконаний: ні на хвилину не варто сумніватися в тому, що ми переможемо, тому що наша перемога так само невідворотна, як і те, що завтра зійде сонце.
Фото надали Юрій Яковенко й Антон Петрівський
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал