Після кількох місяців самоізоляції на карантині ми почали сумувати за світом та спілкуванням. І що ж робити, якщо живеш в обмеженому просторі, спілкуєшся понад рік з одними й тими самими людьми? Відповідь знає Ігор Дикий, який брав участь у чотирьох експедиціях і загалом понад три роки провів на дослідній станції "Академік Вернадський". Журналістка "Еспресо.Захід" відвідала його лекцію у межах "Наукових пікніків".
Лакмусовий папірець Землі
Станція "Академік Вернадський" розміщена не на материку, а за 11 км на острові Галіндес. Таке місце вибрали британські науковці, які побудували її 1953 року. Спочатку вона мала назву "Фарадей", а 1995-го розпочалася процедура передачі її Україні, оскільки у Британії було багато антарктичних станцій, які важко утримувати.
"Її не так просто передали Україні. Часто бачу інформацію, що ми отримали все легко. Це байки. Був великий конкурс, брали участь понад десять країн, але саме в Україні був потенціал науковців. 1996-го якраз була перша українська експедиція і з того часу станція наша. Це дуже престижно. Багато країн Європи, Східної Європи не мають таких можливостей. "Академік Вернадський" функціонує вже 25-й рік і цьогоріч завершилася 25-та експедиція, у якій я також брав участь", – розповідає Ігор Дикий.
Коли в полярника запитують про станцію, то плутають Антарктику з Антарктидою. То де ж шукати білих ведмедів, а де пінгвінів?
На нашій планеті є два полюси – Північний і Південний. Й Арктика розміщена в Північній півкулі, там, де Північний Льодовитий океан. Антарктида – з південного боку планети і є єдиним континентом півкулі. Тому Арктика – це місце, де живуть білі ведмеді, в Антарктиді – різні види пінгвінів.
Якщо порівняти Антарктиду та Європу, то перша значно переважає у розмірах. Її поверхню вкриває від двох до чотирьох кілометрів льоду. Середня висота континенту вища за Євразію. Ще одним рекордом є температура. Найнижча позначка тут опускається до -90° С. За таких температур вимерзає все, повітря стає сухим. Вологість у тих ділянках Антарктиди, де найнижчі температури, може бути 5%. Для порівняння, у Сахарі вологість 20-22 %. Також тут найсильніші вітри. Є до 320 км на годину, а це вже ураганні. Саме через ці умови на материку немає фактично ні дерев, ні кущів. Також це єдине місце, де не знайшли людських викопних решток. Тобто континент поза межами ареалу людини.
На станції "Академік Вернадський" немає наднизьких температур. Рекордом стало -40° С. У середньому тут до -30° С. Але цьогоріч у липні температура була +4, а це пік зими в Антарктиді.
Ігор Дикий каже, що насправді клімат змінюється і це видно навіть в Україні: "Континент Антарктида – як лакмусовий папірець. На білому снігу видно все. Із 2010 року протоки, які колись замерзали, тепер лишаються без криги".
Через підвищення температур континент на Південному полюсі починає зеленіти. Коли льодовик постійно тане, його частини відриваються. Території без льоду морські птахи використовують для будівництва своїх гнізд, які складаються з органіки. Птахи приносять рештки мохів, лишайників, що проростають. І ці гнізда стають схожими на малі зелені клумби. Роблять це птахи мартини, яких у нас помилково називають чайками. Ця рослинність занурюється у примітивний ґрунт, який зараз утворюється: накопичується органіка від птахів та мертвих решток. Разом з флорою змінюється й фауна. Витривалі пінгвіни аделі, які люблять холодні температури, йдуть в глибину материка. Ареал їхнього існування збільшується.
"Можливо, ви помітили рудого слимака, який є всюди у Львові. Та це не наш слимак. Його привезли з півдня Європи. Він розширив свій ареал і тепер його звідси ніхто не виведе. Аналогічно з пінгвінами", – пояснює Ігор Дикий.
В Антарктиді є мікроскопічні тихохідки, що виживають в будь-яких умовах. Вони витримують унікальні випромінювання радіації, тиск кип'ятіння і температуру -200° С. Також є кліщі, різноманітні безкрилі комахи, а в мохах проростають маленькі гриби.
У 2002 році від континенту відірвався найбільший айсберг із зафіксованих. Його довжина була 370 км. Він танув понад 10 років, тоді як утворювався мільйони. За жодну зиму така ділянка льоду не намерзне.
Через танення в льодовиках утворюються величезні печери-порожнини. Під час останньої експедиції Ігор Дикий разом з командою знайшов одну з них: "Печер було кілька, але побачити таку ми не сподівалися. Її висота була 12 м, ширина – понад 10 м. Там знайшли замерзле озерце, опустили в нього зонд на 8 м і знайшли там живі організми – на глибині температура плюсова. Це коловертки, яких тепер досліджують. Ми сподіваємось, що будуть нові види. Найбільше було на острові Уругвай, глибина якого 9 м на глибині під льодом 11 м. Знайшли його випадково: наші метеорологи досліджували глибину льодовика й пробурили лід до рідкої частини, побачили, що там є озеро. Там теж знайшли живі організми".
Науковці шукають нові види, які є індикаторами зміни екосистеми. Для цього вони навіть пірнають під воду на 30, а то й 50 м.
Крім пошуку дрібних організмів, тут досліджують китів. Роблять це за їхніми хвостами. Їх фотографують і визначають видову та індивідуальну приналежність, простежують шляхи міграції.
"Нам довелося в експедиції протягом зимових місяців працювати на човнах, коли океан не замерз. Ми зібрали унікальні дані. Річ у тім, що кити дихають повітрям. Якщо замерзає океан, то вони не можуть випливати на поверхню дихати. Але коли вода не замерзає, то змінюється поведінка китів. Вони не відпливають в теплі моря. Частина китів, яка не розмножується, а саме молодих, не витрачає енергію, щоб плисти тисячі кілометрів, а залишається тут", – каже науковець.
Ігор Дикий порівнює китів з українськими лелеками, які відлітають у теплі краї. Якби у нас була тепла зима, вони цього не робили б.
Зміни можна відстежити й за забарвленням тюленів, малюнками на їхньому тілі. Дослідник розповідає, що в основі живлення тварин Антарктиди є креветка криль, яка живиться фітопланктоном, а її їдять кити, кальмари, риба, птахи, пінгвіни, тюлені."Є тюлень, що має цікаві зуби-гребінці. Якщо їх скласти, то вони сформують фільтрувальний апарат, завдяки якому тварина й харчується. Зі зміною клімату температура океану теж змінюється, вода нагрівається, солоність падає. Чисельність креветки зменшиться, а разом з тим і всіх видів, які нею живляться. Якщо зуби цього тюленя так сформувалися еволюцією, то він не зможе їсти нічого, крім цієї креветки. Тому такий розвиток подій призведе до його зникнення", – каже Ігор Дикий.
Не втратити здоровий глузд
Тут можна на друзки розбити метал та неможливо посадити літак. Бензин втрачає властивості й перетворюється на кисіль. Буває й таке, що води навколо станції замерзають і дістатися сюди за допомогою човна теж не можна: "Якось хлопці пробували 100 м пробитися через лід. Хоч видно, що він не дуже міцний, проте він настільки зімкнутий, що сила мотора човна не може його пропхати. Відповідно, доводилося вручну розпихати лід і пересуватися зі швидкістю 50 м на годину".
Ще однією небезпекою є вода. Карпатська річка, у яку часто важко зайти, має температуру від +4 до +9° С. В Антарктиді вода в осінньо-зимовий період має в середньому -1,5° С. Вона дуже солена, тому замерзає при -2° С.
На Південному полюсі буває така погода, коли всю поверхню огортає білий туман, є багато снігу та сонячного світла. Людина тоді втрачає будь-які орієнтири. Вона не бачить горизонту і може легко заблукати, поверхня здається їй рівною. Навіть коли є урвище, то полярник не бачить його й, до прикладу, зі 150 м падає в океан.
Ще однією проблемою стає полярна ніч: коли вона настає, психологічно важко налаштувати себе на продуктивну працю. Ігор Дикий пояснює: "Коли людина ізольована, живе на одному острові понад рік в обмеженому колективі, до цивілізації понад 1500 тис. км, понад три місяці темрява і короткий день, то це не може не позначитись на її стані. Нам восени важко прокидатися, хочеться спати, а уявіть як там".
Щоб не втратити здоровий глузд, на станції є спортивна зала, де хлопці та дівчата займаються. А ще намагаються грати у футбол: снігоходом рівняють ділянку, облаштовують імпровізовані ворота й беруть м’яч. "Робимо це, щоб заспокоїтись, випустити пару. Якось за експедицію зіграли понад 50 матчів. Був навіть високогірний матч на материку", – пригадує полярник.
Жити на станції – це майже те саме, що й на підводному човні: вузькі коридори й мізерний індивідуальний простір. Треба звикати до інших людей, які часто можуть не подобатися. Тому найважче навіть не звикнути до температури та снігів, а понад рік жити віч-на-віч на одному квадратному метрі.
Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.