День туризму: історії пілота та стюардеси, які обрали Львів, а не Київ

Пандемія стала, з одного боку, величезним викликом для світу, а з іншого – періодом нових можливостей. Коли отримують друге дихання найвдаліші рішення попереднього періоду та набувають величезного значення швидкість і правильність прийняття нових.

Чи не найбільше описана ситуація стосується сфери туризму, всесвітній день якого святкуємо сьогодні, 27 вересня, та авіаперевезень, які в сучасному динамічному світі забезпечують найбільш сміливі вимоги мандрівників.

Якщо брати Львів, то тут особливо актуально говорити про цю тему. Адже за короткий проміжок часу він став туристичним центром європейського рівня, а місцеве летовище – основними повітряними воротами для мандрівників з усієї Західної України.

Здавалося б, пандемія та карантин, який її супроводжує, все вмить зруйнували. Та все ж залишаються компанії, які переглянули свої здобутки та прийняли ряд рішень, які рухають їх бізнес, а заодно й ринок туризму міста, вперед.

І важливим у цьому аспекті є не лише відкриття нових напрямків, кількість рейсів чи перевезених туристів, а ставка на місто і аеропорт, як базовий для подальшого розвитку. Нині йдеться про дві авіакомпанії, які у докризовий період найбільш динамічно розвивалися в Україні, зокрема й у Львові, і тепер не зраджують своїм принципам.

Ще у жовтні минулого року український лоукостер SkyUP, який щойно увірвався на ринок регулярних авіаперевезень, відразу відкрив у Львові базування літака. Це дозволило формувати маршрути навколо місцевого аеропорту та привозити сюди більше пасажирів. І цього року, незважаючи на усі негаразди з відновленням польотної програми, компанія повернула у Львів свій літак, а невдовзі, вперше в історії авіації Львова, розпочне базувати тут ще й екіпажі.

Фото: Юра Танчин

"З 1 жовтня 2020 р. частина наших екіпажів буде проживати та працювати на базі у Львові: 6 пілотів та 13 бортпровідників. Серед бортпровідників троє виявили бажання перейти на базу до Львова з Києва, ще десять – це ті, кого відібрала компанія на навчання взимку під час проведення першого та другого набору бортпровідників для роботи безпосередньо на львівській базі. В планах авіакомпанії – розширення штату бортпровідників та пілотів на базі у Львові", – повідомила у коментарі "Еспресо.Захід" керівник пресслужби авіакомпанії SkyUP Наталія Калініченко.

Схожим шляхом іде й WizzAir, який є лідером за кількістю напрямків зі Львова, а відтак другою з авіакомпаній, яка з липня цього року, також почала базувати тут свій літак та формувати політну карту навколо головних повітряних воріт Західної України.

Фото: пресслужба аеропорту "Львів"

Що означає базування літака, як це мати унікальну можливість літати по всьому світу не зі столиці, а з рідного міста та як це бути тим, хто рухає вперед і вгору бізнес та туризм розповідають у ексклюзивному інтерв’ю для "Еспресо.Захід" пілот та бортпровідниця авіакомпанії SkyUP.

Досвід пілота

Пілот Максим Авраменко почав працювати в SkyUpAirlines відносно недавно. На початку року він перейшов з іншої компанії, де літав чотири роки. Саме відкриття бази у Львові стало чи не основною з причин, чому Максим змінив компанію і переїхав з Києва, адже тут його дім.

Фото: з архіву пілота

"У нас головний хаб – аеропорт у Борисполі. До того всі літаки прилітали туди, бо рейси були так заплановані, що кінцева точка – Київ. Це і є суть бази для літака, звідки починається і закінчується маршрут. Відповідно, пілоти й бортпровідники живуть у тому місті, де є база. Тепер компанія розмістила один літак у Львові і ми тут живемо, нам планують звідси рейси, тут ми також як резервісти. Працюючи у Києві, лиш вихід з терміналу може зайняти 30 хвилин, а тут, у Львові, за цей час можна вийти з літака і вже бути вдома. Інші відстані, аеропорт менший, значно комфортніше працювати", – каже пілот.

Максим родом з Вінниці. почав свою авіаційну кар’єру з ролі авіадиспетчера. Спершу вчився у льотній академії НАУ в Кіровограді, а потім вісім років пропрацював у Львові авіадиспетчером у філії "Украероруху" та паралельно навчався на пілота.

"Чесно кажучи, раніше мріяв стати хірургом, але мав проблеми з хімією. Та склалося так, що почав цікавитися авіацією. Ніхто в сім’ї не працював в цій галузі, хоча тепер брат працює авіадиспетчером у Львові. Я теж починав з авіадиспетчера. Мені подобається ця робота. Вона добра тим, що свій графік можеш знати, умовно кажучи, на рік вперед. Та вирішив, що цікаво було б спробувати себе в ролі пілота і не лише дистанційно керувати рухом літаків у небі, а й самому бути за штурвалом. Для мене особисто ці дві роботи – професії всього мого життя», – розповідає Максим.

Він уже встиг налітати 3 тис. годин у небі. Наразі, через пандемію, кількість рейсів зменшилась, але й при теперішній ситуації пілот стабільно літає кількадесят годин на місяць. Географія його польотів включає як Україну, так і багато країн за кордоном. Та й Максим любить подорожувати – це одне з його хобі, тому також багато годин він провів у літаках і як турист.

Фото:  архіву пілота

"Хоча літаки стають все більш популярними і галузь авіаперевезень до карантину з року в рік набирала обертів, та, на жаль, більшість українців досі ще ніколи не літала. Навіть самі працівники, які залучені в авіації, далеко не всі літали. Як приклад, один мій друг авіадиспетчер лише кілька тижнів тому вперше з дружиною, яка теж ніколи не літала, здійснили політ в Анталію. Вони розповідали, що мали сильне відчуття страху й тривоги перед польотом…

Це, до речі, цікава тема, адже, незважаючи на те, що, за статистикою, саме авіацію вважають найбезпечнішим видом транспорту, однак літаків чи не найбільше бояться.

Однак люди мають розуміти, що кожен літак – це сотні мільйонів доларів, які вкладені не лише у техніку, а й у персонал, у підготовку екіпажів. Тут немає людей зі сторони. Навіть якщо якогось начальника племінник захотів стати пілотом, то це не означає, що його пустять за штурвал. Ні, бо для всіх правила одні і ті ж – ти маєш вкласти купу грошей у себе, пройти жорсткий відбір, бути професіоналом і ніякі плечі збоку не допоможуть", – каже Максим.

Система захисту літаків подібна на швейцарський сир

"Є таке поняття у психології, як «swisscheese» (швейцарський сир), яким можна також пояснити систему захисту літаків від різних небезпечних ситуацій. Якщо дивитися на цей сир, то він весь у дірках, але якщо спробувати пропхати палець, то не вийде, бо ці дірки в різних місцях. Тобто, говорячи про літак, є дуже багато взаємопов’язаних систем, механізмів, правил, які не дозволяють тій чи іншій поломці, нештатній ситуації розростися, бо кожен наступний рівень перекриває проблему. В цілому, авіація побудована таким чином", – розповідає Авраменко.

Та, як зазначає пілот, найбільша цінність в авіації – це людина. Яким би високотехнологічним не був сучасний літак – без пілота не обійтись.

"Багато людей думають, що в кабіні у пілота всього три кнопки: зліт, посадка і виклик стюардеси. Для декого ця думка є навіть заспокійливою, бо їм простіше довірити своє життя автопілоту, машині, ніж людині. Та пасажирам варто знати, що, незважаючи на наявність автопілота, розвиток штучного інтелекту і можливість управління літаком з землі, пілота в небі ніхто не замінить. Інакше це давно вже зробили б. Адже навіть найбільш розвинений штучний інтелект не може приймати такі рішення, які здатна зробити людина з досвідом і знаннями, тим більше, коли у кабіні таких фахівців двоє. В авіації немає такого, що капітан літака завжди має рацію. Ні! Другий пілот має такі ж повноваження, просто за капітаном кінцеве рішення. І це рішення завжди узгоджене, виважене.

Також люди думають, що ми з точки в точку летимо по прямій, однак є багато маневрів, які пасажири навіть не відчувають, але їх роблять пілоти через зміни, що відбуваються вже в польоті", – розповідає Авраменко.

Загалом Максим Авраменко любить розповідати про авіацію дуже багато, має навіть досвід представлення професії пілота перед дітьми в школі, який йому дуже сподобався.

Фото: з архіву пілота

"Якщо я бачу, що людям цікаво, то готовий годинами розповідати про авіацію. Це ж моє життя. Ще хочеться згадати про цікаві моменти з уніформою. У Києві, де я жив раніше, у будинку мешкало кілька пілотів і тому там звикли. Тут, у Львові, місто менше і люди не так часто бачать пілотів в уніформі, які виходять на роботу чи йдуть додому. Звісно, що у більшості це викликає повагу і здивування. Люди спочатку не вірять, що можна зустріти пілота тут, на землі, і кажуть: "А можна до вас доторкнутися?" – жартує Авраменко.

Ще більш помітними у своїй помаранчевій уніформі є бортпровідники SkyUpAirlines. Справді, пасажирський літак складно уявити без тих, хто допомагає людям провести максимально зручний та безпечний політ у небі.

Досвід стюардеси

Львів’янка Христина Гошко теж розпочинала свій шлях в авіації в іншій авіакомпанії. Це відбулося ще три роки тому. А минулоріч перейшла працювати в компанію SkyUpAirlines. Як каже дівчина, по відчуттях – це сімейна компанія, яка дуже дружня до колективу і динамічно розвивається. Коли ж з’явилася можливість повернутися з Києва до Львова і працювати тут, Христина вирішила змінити життя зі столичного гамору на комфортний, домашній і економічно вигідніший Львів.

Фото: Юра Танчин

"Раніше хотіла стати психологом, але вийшло так, що вчилася у Львові в університеті ім. І. Франка на економічному факультеті. Потім понад рік працювала в НБУ. Чесно, відчувала себе там, як пташка, яка потрапила у клітку, у ці великі чотири стіни... Тому дуже часто відпрошувалася і шукала можливості, щоб кудись подорожувати і відчувати себе краще… Вже перша моя подорож літаком, яка була просто чудовою, дала поштовх і надихнула на думку: чому б не спробувати себе у ролі бортпровідниці? Це був політ у Грецію, я була тоді шалено закохана і вся ця романтика, мабуть, додала сили втілити мрію", – каже Христина Гошко.

Після цього дівчина підписалася на профілі кількох стюардес в соцмережах і почала активно приглядатися: що ж це за робота?

"Одразу не вийшло стати бортпровідницею, бо поїхала на співбесіду на EmiratesAirline і провалила її. Знання англійської тоді бажало кращого. Але поставила собі ціль – вивчити мову, а тоді знову пробувати себе. Два роки мені знадобилось, щоб оволодіти англійською на тому рівні, щоб не провалити співбесіду, набрати достатньо балів і прийти в цю професію. Додам, що, крім англійської, бортпровідники також мають мати відмінне здоров’я, бути привітними, психологічно стійкими, не боятися не лише висоти, а й води! Ми також здаємо екзамени на запливи, коли маємо допомогти не лише собі у воді, а й іншим, для прикладу, пасажирам, які не вміють плавати. Одним словом, перевіряють нас на дуже багато критеріїв, навчають, жартома кажучи, курсу "молодого бійця", щоб у підсумку ми могли дати раду зі всіма тими нестандартними ситуаціями, які можуть виникнути.

Робота стюардеси – це не лише романтика

"Загалом, можу сказати, – не мала розчарування, коли почала працювати, очікування відповідали реальності, бо знала на що підписалася. Наша робота не є простою, рідко коли є хвилинка, щоб всього лиш заглянути у віконце й помилуватися красою неба. Але, безумовно, це цікава професія, яка дозволяє не лише побачити світ, а й пізнати людей, часом навіть познайомитися з відомими персонами", – розповідає Христина Гошко.

Фото: Юра Танчин

Дівчина з тих, хто любить подорожувати і постійно шукає можливість, щоб кудись поїхати, полетіти й побачити якесь нове місце, бо "в її ДНК жага до пригод".

"Здавалося б, моя робота – це бути постійно в небі, і літаки могли б втомлювати, але ж ні! Адже магія польоту не лише у тому, що ти перебуваєш тисячі метрів над землею, але й у тому, що дуже швидко можеш опинитися далеко від дому у якомусь новому цікавому й гарному місці. Однак все ж є один суттєвий мінус у роботі бортпровідника. Це втома, яка накопичується, коли в графіку багато нічних рейсів. Я з тих людей, хто дуже любить сон, який є запорукою здоров’я та хорошого настрою. Тому, коли є можливість добре виспатися після роботи, я одразу цим  займаюся, відновлюючи сили до наступного рейсу. Тому мої друзі в курсі, що після роботи до мене краще не дзвонити, бо, швидше за все, я буду спати", – каже Христина.

Також дівчина розповідає, що з досвідом у бортпровідників виробляться майже телепатична здатність відчувати, яким за атмосферою буде їх наступний рейс.

Фото: з архіву бортпровідниці

"Майбутню атмосферу рейсу можна прочитати по обличчях людей, які заходять на борт. З роками виробляється навик по їх очах бачити, що очікувати. Власне, погляди людей бувають різні, від позитивних до байдужих і навіть негативних. Є люди, які сприймають стюардес як обслуговуючий персонал і намагаються принизити. Але таких меншість. Багато хто навпаки показує зацікавлення і навіть шукає приводу для розмови, бо, для прикладу, може боятися польотів. Одним словом, бортпровідники – ще ті психологи", – жартуючи, розповідає Христина.

Загалом дівчина вірить, що невдовзі відкриють всі кордони, авіалінії зможуть запрацювати на повну і знову почнуться інтенсивні польоти, зокрема й зі Львова.

"Думаю, база у Львові буде динамічно розвиватися і ціна-якість наших послуг підійде львів’янам та гостям міста, які належним чином оцінять український продукт. Так що всі ми в очікуванні відкриття кордонів, щоб люди нарешті могли літати куди захочуть і коли захочуть. Адже карантинні обмеження сильно вплинули на авіацію. Загалом у світі тисячі людей, задіяних в авіації, втратили свою роботу. Тому рада, що маю можливість займатися улюбленою справою і дуже сподіваюся на те, що вже з наступного року загальна ситуація буде куди більш оптимістичною", – підсумовує Христина Гошко.

Фото: пресслужба аеропорту "Львів"

Наразі Європа для українських туристів закрита, як і Україна для іноземних. Ситуація з поширенням коронавірусу поки що не додає оптимізму. Однак очікується, що вже з 29 вересня почнуть діяти нові правила, за якими іноземців прирівняють до українців, які повертаються з-за кордону, і таким чином офіційно відкриють кордони для гостей з інших країн. Коли ж українці зможуть вільно літати не лише в Туреччину, наразі питання без відповіді і все залежатиме від подальших темпів поширення коронавірусу та рішень влади.

Але нам не залишається нічого іншого, як вірити цим закоханим у небо хлопцям і дівчатам. Адже їхня мрія і наша збігаються десь там високо в небі на борту літака з помаранчевим смайликом.

Юра Мартинович для "Еспресо.Захід"