На одному із ділових заходів з управління персоналом, який проводив Клуб Ділових Людей України у Тернополі, підприємців попросили назвати головну причину, яка гальмує розвиток їхнього бізнесу. Більшість з них відповіла, що їм найбільше бракує хороших, ефективних працівників.
Водночас у центрах зайнятості вам скажуть, що у них надзвичайно велика кількість вакансій, але люди чомусь не хочуть туди йти. Чому?
Немила робота
За різними дослідженнями, близько половини працівників в Україні звільняються з роботи через низьку заробітну плату. Коли людина знає, заради чого вона працює, то не почуває себе "використаною". Вона банально хоче їсти, хоче мати за що ростити своїх дітей, допомагати батькам тощо. Це базові потреби.
Наступні причини пошуків нової роботи – відсутність перспективи кар’єрного зростання, непорозуміння з керівництвом, незадовільний мікроклімат у колективі.
За кордоном цими питаннями також займаються психологи. В Україні ці функції на підприємствах виконують менеджери з управління персоналом. Вони вже є на великих підприємствах. Це виправдано, бо, як зазначає завідувач кафедри, доктор психологічних наук, доцент кафедри теоретичної та практичної психології ЛНУ "Львівська політехніка" Ірина Сняданко, 90% причин конфліктів і непорозумінь на роботі – неправильна комунікація. Нечіткі формулювання, неправильне тлумачення, плітки тощо. Тому менеджери з персоналу дуже багато уваги приділяють саме комунікації людей.
Ще одна важлива причина виникнення конфліктних ситуацій на роботі – нерегламентований робочий час. "На певній частині українських підприємств зазвичай немає чіткої регламентації робочого часу, а робочий день здається безкінечним, – продовжує науковець. – Якщо людина не почувається захищеною, вона нервує. Тут важливий не тільки регламент у робочому часі, а й у коштах".
Свої корективи вніс і карантин. Він лише підсилив проблеми, які були раніше. Людина, яка досі почувалася одинокою, на карантині буде ще більш самотньою. Людина, в якої була депресія, отримає ще більше її загострення. За час перебування вдома, вона починає ненавидіти рідні стіни.
Людський ресурс – найважливіший
За словами Ірини Сняданко, раніше люди були готові працювати в будь-яких умовах, тепер молодь на це не погоджується, їй важливо, в якому середовищі проводити кожен свій день. І тут мова не лише про гроші.
"Минулого року я проводила серед студентів опитування на тему, що для вас є ваша робота? Яку потребу хочете задовольнити? І була здивована, бо це не були гроші. Вони казали, що шукають нових друзів. Для них робота, це – соціалізація. Ще частина йде робити кар’єру.
У мене є знайомі, які працюють за кордоном, там можна поговорити зі своїм наставником, його там називають ментором. З ним вони можуть обговорити всі питання, які стосуються проблем на роботі. Але інші вирішують з психологом".
"Мало сказати, що мікроклімат в компанії важливий, він надзвичайно важливий, – говорить директорка з маркетингу Клубу Ділових Людей України Христина Савуляк. – Компанії, де мікроклімат поганий, втрачають працівників. Оскільки сьогодні йде боротьба за хороші кадри, то багато роботодавців намагаються створити сприятливі умови праці"
Наприклад, є компанії, які проводили опитування серед своїх працівників, як їм зручніше працювати: дистанційно чи повертатися в офіс? Після цього приймалося колективне рішення.
Крім того, і це найголовніше – бізнес вчиться розуміти потреби своїх працівників. Їхню мотивацію в роботі, сімейні негаразди. Допомагає розвивати професійну компетентність. Нині позиція директора, якого всі слухають, вже не працює. Керівник повинен бути лідером, за яким ідуть інші працівники, адже бізнес розуміє, що людський ресурс – один з найважливіших.
Нещодавно серед підприємців було проведено цікаве опитування, яке стосувалося їх бізнесу.
Змоделюємо ситуацію: злодії пограбували офіс вашої компанії і викрали всю техніку. За скільки часу ви зможете відновити свою діяльність? Найчастіше відповідали: один чи два дні, максимум – за тиждень.
Наступне запитання. За скільки часу ви відновите бізнес, якщо у вас вкрали всю базу даних і самих клієнтів? Тут теж були різні відповіді, найчастіше – через один-два місяці.
Коли ж запитали, що трапилось би, якби в один момент всі ваші працівники не вийшли на роботу? Скільки часу треба було б, щоб ви відновили свою діяльність? І тут відповіді вражаючі: від трьох місяців до року і більше. Поки нових працівників доберуть, навчать і адаптують, мине дуже багато часу. Цілком можливо, що багато що буде втрачене.
"Через це бізнес не може собі дозволити нехтувати мікрокліматом у колективі, – продовжує Христина Савуляк. – Це – найцінніший ресурс. Для цього на багатьох підприємствах розробляються принципи корпоративної культури, що дозволяє об’єднувати людей. Також існує практика, коли для зміцнення командного духу колеги проводять дозвілля разом: ідуть на спільний обід чи вечерю, в кіно, на боулінг.
Також сьогодні активно просувається розуміння потреб працівників. Ще десять років тому мало хто з власників бізнесу розумів, чого хоче його працівник. Що його мотивує: гроші, кар’єра, похвала. Якщо у працівників все добре – вони працюватимуть краще, якісніше, ефективніше".
Світ динамічно змінюється
За словами Христини Савуляк, нині світ настільки швидко і динамічно змінюється, що будь-яка людина, якщо вона стоятиме на місці і не розвиватиме свої компетенції, ризикує не знайти цікавої роботи. Це стосується і бізнесу, і кожної людини індивідуально. Важливо адекватно оцінювати себе і свої вміння, розуміти, чим можеш бути корисним для організації і навпаки.
"Тривалий період часу я працювала у банківській сфері. Кожного разу, коли наставала криза, ми розуміли, що бідніє вся Україна. Наші заробітні плати залишалися на одному рівні, ми також бідніли. Всі працівники поділилися на кілька категорій. Перші вимагали підняття заробітної плати до рівня, який у них був раніше. Додатково нічого робити не збиралися. Другі нічого не вимагали, тихенько скиглили і продовжували робити те, що робили досі. І лише невелика частина людей розуміли, що світ змінився і вже не буде таким, яким був раніше. І щоб заробляли стільки, скільки було достатньо вчора, потрібно бігти удвічі швидше. Саме вони приходили до керівника і казали, що розуміють нові реалії життя, водночас мають амбіції і бажання щось додатково робити для компанії, щоб отримувати більше. І їм ішли назустріч.Така от різниця між працівниками".
Звичайно, є чимало підприємств, де працівники не мають жодних умов, прав, а все залежить від волі керівника. Нині все дуже швидко змінюється. Підростає покоління, яке не готове терпіти порушення їхніх прав. Підсумовуючи слова наших співрозмовників, архаїчні бізнеси, які не прислуховуються до своїх працівників, просто зникнуть з ринку.
Сім’я на першому місці
"Коли людина любить себе, має високу самооцінку – це вже сам по собі дуже потужний захист, – зазначає Ірина Сняданко. – Важливо, щоб за будь-які негаразди людина не брала всю вину на себе, не картала себе. Саме тому спершу треба працювати над самооцінкою. Люди, у яких вона висока, менше піддаються стресам. Одним із інструментів, що допомагає підвищити самооцінку, – постійно прокачувати свої знання. Сьогодні різних тренінгів, навчальних програм та медитацій дуже багато. Виробленню психологічної стійкості допомагають заняття спортом, хобі. До речі, їх наявність є перевагою при прийомі на роботу".
Надзвичайно цінним ресурсом, за її словами, є сім’я, стосунки з друзями, близькими людьми. Недаремно у США у багатьох компаніях діє принцип: "Сім’я на першому місці". Якщо людина скаже, що не встигає на нараду через те, що дружина захворіла, чи відвозить дитину в школу, її зрозуміють. Звичайно, цим не варто зловживати. Також нормальним вважається, коли на вихідні людина відключає телефон. Це її вільний час, який вона присвячує своїй родині, друзям, відпочинку. У нас на роботі зазвичай немає чіткої регламентації, тому день здається безкінечним. "Як це ти не взяв трубку о десятій вечора? Ти поганий колега".
До речі, жінки, які не мають сім’ї і дітей, на думку психологів, «вигоряють» на роботі найбільше. Бо вони весь свій час приділяють роботі, не переключаються. Жінки з дітьми переключають увагу на дітей і цим рятуються від стресів і напруження. Адже роботу слід сприймати лише як роботу.