Як митці та підлітки дають голос периферійному історичному району Львова

Журналістка "Еспресо.Захід" спостерігала, як співпрацюють митці з підлітками Підзамча.

Кілька вулиць Шевченківського району у Львові сплітаються у місцину, яка є одним з історичних районів міста. Це Підзамче. Вежа колишнього спиртового заводу "Фабрика повидла" на північному схилі Високого Замку тепер орієнтир нового простору. Вулицю Богдана Хмельницького, де він розміщений, ремонтують. Сьогодні тут пилюка, гори каміння і бруківки, обмежувальні стрічки й сітка. Сам же простір "Jam Factory Art Center" позаду, в одному з приміщень "Фабрики повидла" зі боку вулиці Механічної.

Мистецька резиденція у межах програми "MagiCCarpets", яка існує третій рік і об'єднує 15 країн та інституцій різного спрямування, зібрала 30 дітей 11-14 років, що живуть на Підзамче.

Проєкт співфінансує програма Європейського Союзу "Креативна Європа". Його метою є привернути увагу до місцевості, створити артоб’єкти на основі історій від місцевих жителів, а також дати знання наймолодшим його мешканцям, розповісти про медіамистецтво та його важливість. Кураторка резиденції Анна Гайдай розповідає: "Цей проєкт сфокусований на потребах спільноти. Спираємось на те, щоб дати їй голос, який буде почутий. У нас були екскурсії, і художники найбільше вражені тим, що ми маємо такий старий район й він настільки невідомий. Для них це дуже цікавий досвід пізнання. Вони намагаються взаємодіяти з цим районом, не тільки з "Фабрикою повидла", де ми зараз. От бачимо, що на паркані хтось невідомо коли намалював нацистський знак і хочемо його заклеїти. Виготовляємо свій банер. Скажімо, там буде серце, яким закриємо цей знак. Це приклад, як можемо взаємодіяти з міським простором і вести діалог. Ми заявляємо, що також маємо право тут жити".

Дівчина додає, що це й можливість міжкультурної співпраці, щоб більше розповісти про Україну: "Нам цікаво комунікувати із закордонними митцями, з кураторами й розвивати зв'язки. Тепер приймаємо італійських митців. Таку саму можливість брати участь даємо й українським. Вони поїдуть у схожу резиденцію в інституції, яка приймає в іншій країні".

На митців та дітей уже чекають волонтерки, які допомагають співпрацювати та комунікувати. Згодом приходять і самі художники – Гуендаліна Саліні та Якопо Натолі з Італії. До слова, у розмовах з ними підлітки мають змогу поліпшити англійську.

В артцентрі є перші результати роботи – інсталяція "Не чіпати", яку створили разом з українським митцем Сергієм Петлюком, та фігури з глини. Дванадцятирічна Софія показує свій глиняний виріб: "Це гніздо мого тигрика, який їсть минуле. Він показує те минуле за допомогою візерунків на своєму тілі. А це його будиночок. Це я вигадала сама. Ліпити з глини було важко, бо мені попалася дуже м’яка, а в інших була тверда".

Діти помалу приходять на воркшоп. Зазирають і дорослі: "А що у вас тут відбувається? Можна записати внучку на гуртки? Вона у мене така розумна дівчинка, їй вісім років". Волонтерки дають контакти "Jam Factory", де анонсуватимуть події, оскільки до резиденції долучитися тепер пізно, а заходів на постійній основі в центрі немає.

"Насправді для місцевих це незвично. Ми облаштовуємо новий простір. Вони раніше просто проходили повз якоїсь будівлі, а тепер тут події, тут щось відбувається! Дуже класно, бо люди хочуть долучатися. Ми хотіли сказати, промовити до людей, що на Підзамчі є чим займатися. Не обов'язково треба йти в центр міста, щоб гарно провести час. На жаль, поки що долучитись до резиденції не можна, але можна пройти на виставку 18 вересня, стати співпереживачами та відчути наш досвід", – розповідає кураторка.

Усі учасники резиденції сідають у коло. Нині вони обговорюють сни. Діти по черзі розповідають, що їм наснилося. Хтось ходив босим по Львову й шукав взуття, подорожував до Норвегії чи бачив летючих оленів. Остапові снилися події, які в житті відбувалися навпаки. До прикладу, коли хлопець вдень грав гру з бабусею, то виграла вона, а у сні – він. Софія жаліється, що постійно бачить жахи. Гуендаліна Саліні радить їй щоразу записувати видіння, проговорювати їх з найближчими людьми. Після розмов усі стали до руханки.

Волонтери та організатори викладають смаколики на тарелі, а Якопо Натолі показує дітям, що таке ціанотипія. Чоловік розкладає кольоровий папір, який перед тим намочив у спеціальному хімічному розчині, на подвір’ї. На ньому – болти, листок кульбаби, кола з глини. Якопо каже підліткам повернутися через кілька хвилин. Під палючим сонцем предмети на папері мають лишити білі відбитки. Діти забирають все і біжать до умивальників, щоб промити папір, як сказав їм художник. Згодом показують результат для всіх.

"Мені дуже подобається працювати з дітьми. Загалом це роблю більш як 18 років. Вчусь дуже багато від дітей, вчуся разом з ними. І найчастіше роблю так, щоб створити момент співпраці. І оцю співпрацю вже неможливо поділити на ролі й виокремити когось. Тут немає індивідуальності, всі працюють як команда. Немає вчителя, учня немає, лідера. Всі працюють разом. Моя основна практика – не виділяти себе як художника чи вчителя, а допомагати дітям показувати свій потенціал. У такі моменти з’являється дуже багато краси та креативності", – розповідає Якопо Натолі.

Художник каже, що три місяці навчав дітей в Італії онлайн, але це менш ефективно, аніж наживо: "Я вважаю, що знання передаються через тіло. Якщо немає тіла, то немає знання. По-іншому відбувається сприйняття".

Діти їдять солодощі, митці та організатори приносять костюми та маски, у яких сьогодні всі підуть гуляти Підзамчем і фотографуватися. Анна Гайдай ділиться тим, що відбуватиметься: "Під час зустрічей з італійськими митцями багато уваги приділяли процесам отримання нового досвіду через різні мистецькі практики. Одна з них – виготовлення масок і костюмів. Це супроводжувалося внутрішньою трансформацією у когось іншого, в іншу роль. Ми вигадали тварин, звірів і для них створили маски й костюми. Уявляємо, як вони виглядають, і рухаємось, поводимося, як ті наші внутрішні істоти. Сьогодні ми побачимо, як це все буде".

Чудернацькі костюми вже на учасниках резиденції. Вони позують для фото на вулиці біля артцентру. Згодом крокують до найближчого базару, де роблять знімки прямо між пустих торгових рядів. І хоч охоронці люб’язно пропустили дітей та художників на територію ринку, та напозір різка жінка, яка представляється директоркою, галасує і проганяє їх.

Перед базаром – старий кіоск з блакитними стінами. Продавчині з цікавістю та усмішками визирають з віконця та дозволяють тут фотографуватися. Неподалік робітники ремонтують дорогу, час від часу позираючи на незвичну процесію.

Далі – фотосесія біля "Фабрики повидла", пожежної частини, парку, гір бруківки, звичайних будинків Підзамча. Після фотосесії в артцентрі всіх частують піцою.

Кураторка Анна Гайдай розповідає, що їй подобається координувати проєкт: "Керувати проєктом – це наче заплітати косу з великої кількості пучків волосся. Вплітати це в одну історію і бачити, що вона складається від початку до кінця".

Останніми воркшопами резиденції стануть заняття київської мисткині Ірини Рузіної. Вона проводить тілесні та голосові практики. Діти вчитимуться відчувати себе у міському просторі серед інших.

Раніше в "Еспресо.Захід" розповідали, як у спальному районі Львова створюють культурний осередок.

Марія Масюк