live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Тут багато сміються і спокійно сприймають смерть: Олег Сенцов презентував тюремну прозу


фото: Андрій Яриш
У львівському "Видавництві Старого Лева" світ побачили дві нові книги режисера та колишнього політв'язня

Журналістка "Еспресо.Захід" відвідала презентацію.

За пів години до початку події Олег Сенцов виходить з приміщення офісу "ВСЛ". Сьогодні він вперше тримав у руках свої нові книжки. Розповідає, що вони українською та російською мовами. Оригінал писав від руки російською впродовж п’яти років, спеціально зменшував і спотворював почерк, щоб у в’язниці думали, що пише фантастику, а не щоденник. Автор каже, що дуже задоволений редактором та перекладачем. Оскільки сам ще вивчає й удосконалює українську. Бо мова, як писав Сенцов раніше, це маркер, що визначає твою приналежність. Жартує, що тренується писати українською пости на фейсбуці.

Поблизу видавництва, на даху клубу FESTrepublic, просто неба, збираються люди, займають місця. Дехто вже чекає нагоди підписати книги. Коли сонце починає сідати, модераторка презентації і директорка видавництва "ВСЛ" Мар’яна Савка бере мікрофон: "Раді, бо маємо таку можливість зібратися попри непрості часи. Сьогоднішня зустріч у нас з людиною, яка знає, що це, коли різко зменшуються можливості. Минув рік відтоді, як сталася важлива подія – звільнили політичних в'язнів з російських в'язниць. І сьогодні, через рік, ми бачимо тут людину, яка об'єднала ціле суспільство в єдиному пориві дуже важливої солідарності. Людину, котра точно знає, що таке бути собою. Точно знає, що таке незламність духу. Людину, котра попри всі неможливості, завжди знаходить можливість робити максимум. Я щаслива, що цей день настав, і ми знову презентуємо у Львові його книжки. Це – Олег Сенцов".

"Мар'яна так багато розповідає", – усміхається і ніяковіє Олег.

"Я говорю довго, бо хочу, щоб люди, які ще не встигли до нас, прийшли", – відповідає модераторка.

"Хто хотів, той уже прийшов", – каже Сенцов.

Модераторка зазначає, що для кожної людини, яка вболівала за долю Олега, повернення його на Батьківщину було справжнім святом, у цьому не було пафосу. Символічно, що саме через рік вийшла друком книга: "Насправді, це дві книги в одному футлярі. Перша називається "Хроніка одного голодування", а друга – "4 з половиною кроки". Торік, коли Олег вперше приїхав до Львова, ми презентували "Маркетер". І тоді говорили, що в планах презентація цих книг. Я щаслива, бо ми дотрималися слова".

Олег Сенцов писав щоденники чи не криптографічним почерком. Мар’яна жартує, що якраз досить було року, щоб розшифровувати їх. Хроніку політв’язень почав вести у травні 2018 року. Цікаво, що на записах немає позначок дат, а є день перший, другий, третій і так аж до 145-го. Сенцов умисно їх не ставив, оскільки під час обшуків рукописи могли забрати, якби зрозуміли, що він фіксує події. Це стало прийомом, завдяки якому в’язень приховував справжню мету: "Жив від однієї дати до іншої, тримаючись за це як за поручні. Ну, так було легше. Там тиждень чи два, до яких треба догребти. Спочатку ставиш одну ціль, потім іншу, ще іншу…".

Перед тим, як політв’язень розпочав голодування, був у таборах і в 15 в’язницях:

– То, фактично, ти вже такий expert російських тюрем?

– Ну, так.

"Тюремне життя – це щось таке як у клітці. Де маленька кімната, де нікого, нічого нема. Койка, подушка, унітаз, умивальник, окошко і двері. Це все, що ти маєш. Коли з реального життя потрапляєш в камеру, то це шокує", – пригадує Сенцов.

Він каже, що всі чомусь вважають, що там карцери чи окрема камера – це найгірше: "Це, навпаки, відпочиваєш від усіх, бо ти часто маєш бути поруч з людьми, з якими тобі не завжди приємно. Ви не хочете, але доводиться бути разом, а одиночка – це наче відпочинок. Бо так у тебе немає особистого простору і коли садять після цього в одиночку, то враження, наче йдеш у відпустку".

В ув'язнених є ієрархія стосунків. Все залежить від того, скільки ти вже ув’язнений і як поводиш себе. Сенцов каже, що це наче інша реальність суспільного порядку: "Це наче злітати на іншу планету. Там все майже так само, як написано в книжці. Прочитавши оповідання, людина, яка ніколи нічого не знала про в'язницю, буде більше розуміти про це. Зеки не виділяли мене лише тому, що я політичний. Звісно, звертали увагу, що я з України, з Криму, проти Путіна. Більшості байдуже на інших. Там кожен відповідальний за себе. Я переживав історії в’язнів, переймався ними. Так було з першими десятками, а потім це стало неможливо. Бо це сотні історій. Я навіть написав таку фразу, що мою душу наповнювали цими чужими болями, як руки курильника запахом нікотину. Це більше не заходить".

Мар’яна каже, що запах рук курця завжди зберігається: "Ти пишеш саме про ці запахи, які спочатку дуже тебе вражають, а потім ти перестаєш їх помічати".

"Ну, ти просто починаєш пахнути так само", – відповідає Олег.

У в’язниці, як згадує автор, кожен сконцентрований на собі. Навіть якщо ти зараз з кимось поруч, а потім помираєш. До смерті ставляться дуже спокійно – звикли.

Вдалині їде і сигналить потяг. Мар’яна та Олег просять присутніх писати питання на папері й передавати їм.

Автор розповідає, що його не били, не знущалися фізично. Лише морально: "Якщо з в’язня знущаються, то він часто ламається і починає працювати на систему. Він на гачку системи. Він нічому не опирається. Спецслужби знали, що я їхній принциповий ворог і що зі мною важко домовитись. Потім були конфлікти навіть через банку, яку я подарував Зеленському. З одного боку, тюрма – це місце, де кожен день борешся за свою країну, а з іншого – за своє місце. Це було майже щоденне протистояння за гідність. З людини просто роблять якусь тварину, зомбі, щоб нічого не могла сказати, щоб мовчала. Ти постійно бачиш, як ці люди змінюються. У таборах Сталіна людей перетворювали на лагерний пил, а тут просто в якусь неособистість, яка починає робити жахливі речі, щоб вижити".

Рішення про голодування Сенцов прийняв у травні 2018 року: "Такі думки з'являлись уже раніше, але я розумів, що це останній спосіб, який можна використати. Використати тільки один раз, бо потім це не працюватиме. У мене досі перед очима Надя Савченко, яка то голодувала, то не голодувала, то знову голодувала. І це якось перестало працювати і для неї, і для інших. Такий її поганий шлейф на нас теж накидали. Казали, що якщо вона така, то й ми такі. Ці відчуття були не дуже приємними, але я тоді у в'язниці був уже 4 роки. Був у такому приглушеному стані. Все почало втрачати сенс, тоді я вирішив діяти. Це було несподіванкою для всіх".

Голодував Олег під час чемпіонату футболу в Росії, щоб привернути більше уваги й завдати більше шкоди Путіну та його режиму: "Але я дуже люблю футбол і дивився деякі матчі, коли перший місяць був у санчасті, у карцері. Потім стан почав погіршуватися і мене перевели до тюремної лікарні, де був лікар, який піклувався про мене і завдяки його турботам я тут тепер сиджу Якби про це дізналося керівництво тюрми, то йому не поздоровилося б. Навіть коли ти думаєш, що перебуваєш в абсолютному злі, то завжди знайдеться людина, яка матиме справді людські якості й може тебе врятувати".

У щоденнику Олег описує, як зазначає модераторка, химерні ідеї, за допомогою яких хотіли переконати, щоб він покинув голодування: "Це велика кількість людей, бо вони там всі змовилися. Театр абсурду був щодня. Якщо почати читати, то можна подумати, що це якась фантастика, бо нормальні люди так не вчиняють. Те, що написано в книзі, – це правда. Це справжній світ, який звідси здається божевільним".

Процес відновлення організму після голодування тривав пів року. Сенцов схуд на 30 кг: "Мені всі казали, що все буде погано, що я довів свій організм до межі, що відбулися незворотні процеси. Проте я хотів перемогти, я не хотів помирати. Якби хотів, то міг би повіситися, але я не самогубець. Я боровся, знаючи про всі ризики. Вони і вмовляли, і погрожували, щоб перестав. Лікар мене підтримував і робив все в обхід системи. Вони ж хотіли, щоб він допомагав їм знімати мене з голодування, а він допомагав мені його продовжувати. Без його допомоги я не вижив би. Так, у мене були дуже погані аналізи. Мав проблеми зі шлунком, серцем. Думав, що вгробив себе".

Мар’яна Савка зізнається, що боялася читати хроніки голодування, щоб не пригнічувати ще більше настрій: "Я переживала, що буде зі мною. Бо в мене це затяжне літо було з якимись хворобами, проблемами. Проте, коли почала читати, то було несподіванкою, що книжка робить мене набагато сильнішою. Тобто змінюється внутрішня енергетика, яка передається читачеві. У цій книжці дуже багато внутрішнього ресурсу. Знаходите те, чим можна чіплятися за життя. Це як у горах, знаєте, коли ти шукаєш такі червоні мітки, які для тебе залишили ті, що уже пройшов цими стежками".

Модераторка каже, що коли говорити про структуру книг і те, що там прописав автор, то, з одного боку, всі дні були подібні. Бо Сенцов щодня бачив одне і те саме. Але з іншого – він відзначав щось особливе: людей, які могли підтримати, лікарів або навіть сни. Політв’язень каже, що найяскравіші сни сняться в дитинстві й у в'язниці: "Я не знаю, яким таким чином це відбувається, що ніби в житті нічого немає яскравого. Коли ж прокидаєшся, то враження наче подивився якийсь фільм. У снах все починає домалюватись. Вони такі яскраві, але тепер мені таке не сниться. Є багато реальних вражень, бо колись мозок наче сам компенсував ці потреби".

У в’язниці, крім письменства, Олег багато читав. Його нормою була одна або дві книги на тиждень: "У будь-якій, навіть в найжорстокішій в'язниці, є бібліотека. Тобі ніхто не може заборонити її відвідувати. Носять книжки навіть якщо ти голодуєш в ізоляторі. Для зеків це такий період, коли вони можуть прочитати першу книжку в житті".

Комунікації під час ув’язнення із зовнішнім світом фактично не було. Чоловік каже, що підсвідомо знав, що про нього говорять, що підтримують. Він був впевненим, що його звільнять. Проте інколи правозахисникам та депутатам вдавалося вийти на зв’язок з Олегом: "Одного разу мені подзвонила якась депутатка з РФ. Потім з'ясувалося, що це мама Ксюші Собчак. Був ефір на телебаченні, і я побачив, що Собчак, коли я сидів весь такий і мало не помирав, сиділа у футболці, де було гасло "Свободу Сенцову". Я хотів, щоб про інших політв'язнів також говорили. Щоб не зосереджувались тільки на мені. Щоб не було, як з Надією Савченко. Розумів, що коли сиджу, то це привертає більше уваги до політв'язнів. Путін віддав найбільш медійних, найбільш відомих. І досі близько сотні людей в полоні в Росії".

У книзі є сатира. Сенцов розповідає, що в’язні дуже багато сміються і майже не усміхаються. Сміються, щоб не зійти з глузду і тримати себе в руках, а не усміхаються, бо немає нічого хорошого.

Одне з питань від присутніх на презентації стосувалося еміграції: "Я буду останнім українцем, який звідси поїде. Таких думок ніколи не було. Я багато подорожую, їжджу по світу і хочу, щоб у нас було так сам, як у них, добре. Не треба їхати туди, де ми нікому не потрібні. Я хочу тут будувати Україну".

Після цієї відповіді пролунали гучні оплески. Сенцов каже, що він уже давно щаслива людина. Треба шукати світло навіть у скруті, навіть якщо це не життя, а "жизня".

Мар’яна Савка радіє: "Зараз тут неймовірний захід сонця. Я так переживала, що буде дощ. Коли читатимете цю книжку, то оцініть, наскільки круте наше місто і наша країна в сенсі погодних умов. Бо там, де був Олег, все геть інакше".

Після презентації люди вишикувались у чергу, щоб отримати автограф автора. Вони фотографувались, дякували та обіймались.

новини партнерів

8 березня, 2021 понеділок

7 березня, 2021 неділя

8 березня, 2021 понеділок

7 березня, 2021 неділя

6 березня, 2021 субота

5 березня, 2021 п'ятниця

Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Введіть слово, щоб почати