live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Історії кохання з львівських кам’яниць

Ніка Нікалео
Письменниці з міста Лева привідкрили таємниці історичних споруд

Львів називають містом шоколаду, кам’яниць і кохання. Кожна будівля приваблює своєю загадковістю. Так і кортить розкрити таємницю, торкнутися історії та пристрастей, що вирували у її стінах. Це спробували зробити місцеві письменниці у книзі «Львів. Шоколад. Кам’яниці». На її сторінках постали відомі споруди, де відбуваються нечувані нами епізоди з життя славетних мешканців.

Ця книга – шоста із серії оповідань про Львів та його мешканців, що переносять нас у сиву давнину. Укладач збірки та львівська письменниця Ніка Нікалео зазначає: цього разу над збіркою працювали десять авторок. Повз будівлі, про які йде мова, львів’яни проходять щодня. Багато хто знає їхню офіційну історію, натомість завжди кортить зануритися в деталі, дізнатися пікантні подробиці того, що відбулося там кілька століть тому.

«Фантазія авторок переплелася з історичними подіями. На тлі реальних фактів виступає творчий домисел. Усі герої – справжні. З кожним із них пов’язана романтична історія. Майже половина оповідань містять фантастичний, магічний сюжет», – розповідає упорядниця. Це саме те, що породжує фантазія наших сучасників під час перебування біля львівських кам’яниць.

Палац Потоцьких – одна з найвеличніших споруд нашого міста, виконана у стилі французького бароко. Попри те, що господарі відмовилася мешкати тут, він представляє неабияку історичну цінність. За словами Ніки Нікалео, кам’яниця служила чимось на кшталт офісного приміщення. З того часу її вигляд докорінно змінився, адже усі інтер’єри зазнали змін, натомість розбурхують уяву сучасників. Світлана Горбань розповіла секрети будівлі, переплівши історію закоханих пар з минулого та нашого часу в оповіданні «Таємниця палацу».

Фото: Afisha.lviv.ua

Одна з родзинок Львова – пам’ятка сакральної архітектури каплиця Боїмів. Вона овіяна численними легендами та оповідками. Наприклад, її називали Огруйцовою – від польського слова, що означає «сад». А все тому, що над престолом знаходиться барельєф, на якому зображено Христа у Гетсиманському саду. А ще каплиця віддавна славилася цікавою енергетикою. Працівниця музею колись розповідала, що забула у кутку кошик з яблуками. Виявила його аж через півтора року, проте фрукти за цей час не втратили соковитості та аромату! Цікаво, що цей архітектурний шедевр належав людині, яку нащадки підозрюють у не надто лагідній вдачі. Купець Георгій Боїм був похований у замовленій ним же каплиці у 1617 році. Його перша дружина померла, народжуючи сина Павла. Тож Георгій одружився вдруге – з Ядвігою Анчевською, коли синові минуло 20 років. Нова пасія була набагато молодшою від чоловіка – різниця у віці становила близько 30 років. Ходили чутки, що Ядвіга зраджувала благовірному з пасинком, тож Георгій мав намір розлучитися та віддати її до монастиря. Але в цьому випадку довелося б переписати на монастир весь посаг дружини, тому мусів мучитися почуттям ревнощів надалі. Коли майже закінчили оздоблювати каплицю, на знак помсти Боїмна наказав спорудити у ній оголену скульптуру Ядвіги. Існує припущення, що на боковій стіні висіли портрети Ядвіги та Павла з написами «зрадлива дружина» та «слабохарактерний син». Їх прибрали у 20-х роках минулого століття. Ця історія лягла в основу оповідання Наталки Ліщинської «Межа без тіней». Георгій Боїм описаний саме таким, яким його уявляють сучасники – непересічною особистістю, схильною до психопатії. Таке припущення можна скласти на основі його портрета та життєвої історії. Він був олігархом за сучасними мірками. Молодій дружині жилося непросто, адже потерпала від його ревнощів.

Фото: Фотографії старого Львова

Цікава історія скандальної львівської акторки, драматурги ні Габрієли Запольської. Відомо, що коли вона написала та поставила п’єсу про місцеву богему, герої твору подали на авторку до суду. Талановита жінка не розгубилася й створила наступну п’єсу – про суд. В оповіданні «Чоколядова драма давно минулих днів» Олена Чернінька зобразила романтичну історію з життя Запольської. В будинку на вул. Академічній, 4 (там, де з радянських часів працює магазин «Сквозняк») жінка відкрила маленьку затишну цукерню. Поки вона працювала, тривав роман Габрієли з паном, значно молодшим від неї. Коли ж припинила своє існування цукерня, закінчилася й історія кохання…

Непростим виявився життєпис доньки львівського ката. Частина катівні розташовувалася на території сучасного музею-арсеналу, що на вул. Підвальній, 5. Малодобрі пани (так називали у Львові катів) становили свій окремий клан. Професія передавалася за родинною лінією – з покоління у покоління. Її представників львів’яни боялися та поважали водночас. Навіть у церкві вони молилися окремо – на особливому місці позаду. Син ката успадковував фах батька. А от у героя оповідання Наталі Лапіної «Катова донька» народилася дівчинка – єдина та улюблена дитина. Отже, Катерині судилися лише два варіанти – вийти заміж за ката або ж піти в монастир. Натомість спалахнуло взаємне кохання до молодого аптекаря лагідної вдачі – пана Темницького…

Ніка Нікалео написала для збірки оповідання «Вілла на Хресті».

«Її героя особисто бачила у дитинстві. Мені про нього багато розповідала бабуся та інші очевидці. Ми жили в одному районі, тож ця загадкова, неординарна постать завжди викликала інтерес», – розповідає письменниця. Власник таємничої вілли, розташованою на вул. Чупринки, 21, Микола Островерхов залишився таємницею для своїх сучасників та їхніх нащадків. Він працював сценографом Оперного театру. Завжди, у будь-яку погоду й навіть у приміщенні прикривав очі темними окулярами. Сучасники згадують, що пан Микола надавав перевагу шовковому одягу та мав жіночу ходу. Подейкують, до нього в гості часто приходили молоді хлопці. Ніка Нікалео згадує, що проїжджаючи повз будинок Островерхова, завжди бачила його в садку – в оксамитових халатах різного кольору, часто – в очіпку на голові. Здавалося, ніби це – жінка.

Чоловік був небайдужим до творів мистецтва: щоб володіти ними, вдало використовував свої зв’язки з НКВД. Приходив до власників дороговартісних речей та давав «дружні поради»: мовляв, незабаром їх вивезуть до Сибіру, тож варто розпродувати майно, запасатися теплим одягом і сухарями. Потім підсилав до обдурених «своїх» людей, які купували у них твори мистецтва за безцінь. Пан Микола помер у 1989 році. Подейкують, за пів року до смерті хотів передати свою колекцію Львівській національній галереї мистецтв, але не вийшло. Тож перед смертю заповів свої цінності Пушкінському музею. Коли їх привезли до Львівської галереї, колекція зайняла цілий поверх. Чимало обдурених ним львів’ян, які прийшли помилуватися нею, впізнавали особисті речі. Одіозний герой став наймолодшим у книзі. Авторка зобразила його у ролі духа, що мучиться зі своїми коштовностями у чотирьох стінах, не маючи змоги вийти назовні.

До збірки увійшли також оповідання про Львівську мармеладну фабрику, вокзал, церкву Марії Сніжної та інші.

За словами Ніки Нікалео, історії змушують замислитися над людськими цінностями та буденними, на перший погляд, речами, які породжує кохання. Минуло сотні років, а люди не змінилися – нам властиві ті ж емоції, слабкості та прагнення, які переживали пращури.

новини партнерів

8 березня, 2021 понеділок

7 березня, 2021 неділя

8 березня, 2021 понеділок

7 березня, 2021 неділя

6 березня, 2021 субота

5 березня, 2021 п'ятниця

Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Введіть слово, щоб почати