Ті, що попри пекло - вижили: спогади захисників, котрі пережили Іловайський котел

Про це повідомляє "Еспресо.Захід".

У серпні 2014 року розгорнулися жорстокі бої під містом Іловайськ, що на Донеччині. 18 серпня українським військовим вдалося взяти під свій контроль частину міста. Втім, вже через кілька днів хлопці потрапили в оточення. У ніч проти 29 серпня російським маріонеткам на Донбасі наказано відкрити гуманітарний коридор для українських військових. А ранок 29 серпня став фатальним…

О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух із міста за попередньо домовленими з російською стороною маршрутами. Спершу українські колони безперешкодно рухалися повз російські укріплені позиції, проте через деякий час російські війська відкрили вогонь, розстрілявши колони на марші.

Сотні вбитих, полонених та поранених — результат трагічного серпня 2014 року. Нині хлопці пригадують пекло російсько-української війни.

Гліб Катмаков, командир механізованого взводу 17 танкової бригади: "Страху не було. Молоді, жваві, з ентузіазмом, за Україну. Ми на своїй землі, чого нам боятися?"

Хлопець у 2010 році вступив у Національну академію сухопутних військ. Одразу після завершення навчання пішов воювати на фронт. Став наймолодшим командиром, на час бойових дій хлопцю було 22 роки. В Іловайську отримав вороже поранення та потрапив у полон.

"На під’їзді до Іловайська мені дали завдання: до підходу основних сил утримувати село Грабське. Я п’ять днів своїм взводом утримував селище. Це було пекло. Про те, що таке атака, на той час я знав лише на папері, але наступ відбили. Опісля ми вирушили до Іловайська. Мені  сказали: бачите, де чорний дим іде, де бої ідуть, — це ви зараз туди поїдете. Тоді усмішка пропала, три цигарки викурив і поїхали. Страху не було. Молоді, жваві, з ентузіазмом, за Україну. Ми на своїй землі, чого нам боятися? Зайняли позиції в школі. Вогонь не припинявся. Коли зрозуміли, що в оточенні, була домовленість виходити зеленим коридором.  Тоді почалися жахи. Нам сказали прориватися з боєм, бо "гатили" по нас прямою наводкою. Противника видно не було, що твориться попереду колони, — теж було не відомо. Та потрібно було іти тільки вперед. В бойовику такого не побачиш. Ми зрозуміли, що воюємо з російською армією, а не з сепаратистами. Нам бракувало боєприпасів, особовому складу потрібна була медична допомога. Після цього потрапив у полон. Це було найважче - дзвонити батькам і казати, я живий, але я в полоні. Держава домовилася, що частину військових заберуть через Товариство Червоного Хреста. Нас як військовослужбовців ЗСУ поміняли. Добровольців віддали сепаратистам".

Олександр Немашкало, боєць 17 ОТБр: "Я патріот своєї країни. Не дивлячись на те, що я пережив багато операцій, травм, я ні про що не шкодую. Якщо можна було б повторити, зробив би те саме"

У Збройні сили України потрапив у 2013 році, оскільки вважав обов’язком відслужити в армії.  На фронт Олександр Немашкало з позивним “Фін” вирушив добровольцем. 

"Наша бригада успішно виконувала бойові завдання в місті. Дислокувалися у школі, часом там ховалися й місцеві. У кінці серпня виходили обіцяним зеленим коридором. Ми отримали команду здійснити вогневе ураження позиції, з якої обстрілюють, вказали точку, куди потрібно стріляти. Щойно "завантажилися" в БМП — в машину поцілив снаряд і пролунав потужний вибух. Як вижив після обстрілу — дивуюся сам. Усі, хто був поруч, - загинули. Силою вибуху мене викинуло через люк і побратими "затащили" до медиків. В мене була повністю обпечена голова. Вже після реабілітації переглядав відео і побачив той повністю згорілий БМП, від якого отримав 25% опіків  тіла. Мені пощастило, бо я з важким пораненням потрапив під опіку Товариства Червоного Хреста. Так мені вдалося вижити".

Сотні вбитих, десятки зниклих безвісті, поранені — це підсумок обстрілу, який військових застав зненацька. Ті, хто вціліли, до останнього тримали оборону, багатьох попереду чекав полон.

Нагадаємо, вшанування полеглих захисників у Львові розпочалося ще минулого тижня. Зокрема, 22 серпня у парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького представили інсталяцію із простреленим соняхом, що є символом трагедії. А у центрі міста розміщені світлини фотографів, котрі з українськими військовими виходили з Іловайського котла.

Фото: архів хлопців