Як “Дерти Лаха” порвали зал і смерть по-українськи в “European Express”

У сучасній літературі все частіше почали з’являтися історії з «живого» життя їх авторів, коли буденні пристрасті дають фору фантастичним пригодам або гостросюжетним вигадкам про майбутнє. І тим більш несподіваними через це видаються тексти, в яких класичні сюжети контрастують завдяки явному, але майстерно зробленому фікшн – і про минуле, і про майбутнє, і про наше непросте сьогодення. 

Сергій Мартинюк. Рок-н-рол. Роман-імпровізація про всі правди і неправди українського рок-н-ролу. - Х.: Фабула, 2020

Історія гурту “Дерти Лаха” у цьому романі-вибуху – це насправді історія успіху, зради, мрій, випробувань, депресій і любові, тобто всього що відбувається за лаштунками сцени. Тож як народжується музика і герої рок-н-ролу? Невже історії про зіркові злети, розбиті серця з гітарами, ріки алкоголю з наркотиками, навіжених фанаток та шалений концертний графік – це все, що маємо на виході? У романі все набагато складніше, і попри його «документальну» частину – чергування інтерв’ю з гуртом і його карколомних пригод – є дещо, чого ми не знаємо. «Попри те що роман не автобіографічний, - попереджає автор, - у ньому, звісно, чимало правди про будні і свята українських музикантів. Ще більше мимовільних, неконтрольованих страхів, з якими ти опиняєшся віч-на-віч щоразу, коли починаєш писати нові пісні чи видаєш новий альбом». І не дивно, що починається все в романі з символічної пригоди – океанського кита у дніпровських водах, а продовжується напівміфічним альбомом, записаний відомими музикантами на початку тисячоліття в зимових Карпатах, оскільки всього за тиждень життя самих героїв нового роману перевернеться з ніг на голову. Чи викине їх життя на берег, а чи персональний апокаліпсис обернеться черговою сторінкою життя – дізнаємося, прочитавши цей вибуховий роман.

Олена Чернінька. Млин звуків. – Одеса: Картуш, 2020

Заявлена у назві цього огляду смерть у фантастичному експресі насправді відбувається трохи пізніше, дозволяючи нам помилуватися і його вишуканим комфортом, і майстерністю авторки, чий роман одразу вводить нас у «європейський» літературний контекст, де й творчість Агати Крісті, й решта «фірмових» ознак сучасного стилю. Тож за сюжетом, зі Львова вирушає експрес за маршрутом Румунія – Угорщина – Австрія – Німеччина – Бельгія – Франція – Швейцарія – Італія – Словенія – Хорватія – Чорногорія – Сербія – Румунія – Львів,  весь вояж мав тривати два тижні – з розвагами, екскурсіями, відпочинком на морі, персональними кухарями і покоївками, і коштувало таке задоволення шалених грошей, тому потрапити простим смертним у диво-тур було не по кишені. Тож не дивно, що серед героїв - здебільшого нувориші та скоробагатьки, але й не без модного письменника і депутата, хоч знайомі вони між собою виявляються зовсім з інших, не професійних причин. «– Відчуваю, поїздочка буде веселою, – із самого дальнього кутка одізвалась Нана. – Це я вам як адвокат говорю, – та жарт її мало хто зрозумів. – Добре, що не як патологоанатом, – весело вигукнув Антін, з цікавістю розглядаючи юристку». Чи варто казати, що інтригу авторка тримає на висоті, звідки можна лише дізнатися, що потрапили герої у загадковий готель “Млин звуків” десь у Румунії, а вже чому ані вийти з нього, ані хто влаштував цю пастку, і головне – куди поволі зникають герої, дізнатися можна, лише не побіжно чи зверхньо проглянувши це професійне чтиво, а глибоко занурившись у його детективні хащі з явним ефектом психологічного трилера, який тягне на розкішну роуд-муві в стилі Джармуша, Вендерса або Лінча.

Петро Яценко. Магнетизм. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2020

Новий роман Петра Яценка — магічна історія про те, як у диво­вижний спосіб пов’язані люди й міста: вони притягуються і відштовхуються, можуть із легкістю знищити одні одних, а можуть дати одні одним життя… Головна героїня Марія на прізвисько Гайка тікає з окупованого Донецька останнім потягом до Києва й опиняється сама в чужому великому місті. Ще в дитинстві вона відкрила в собі дивний хист бачити історії людей, записані на металі, а тепер чує мову будинків і знає їхні імена. День за днем перед нею постають нові химерні виклики, але найголовніший із них - чи зможе вона своєю жертвою врятувати рідне місто, серце якого перестало битися?

Володимир Кузнєцов. Закоłот. Невимовні культи. – К.: Видавництво Жупанського, 2020

Цей роман, створений на перетині наукової фантастики, космічної опери та горору в стилі Лавкрафта – справжня книга-головоломка, яку кожен читач може складати як йому заманеться. За сюжетом, Нова Імперія майбутнього – об’єднане людство Землі, Місяця та Марсу – веде жорстоку боротьбу за власне існування. Її супротивники – потойбічні істоти з інших шарів Мультиверсу, її провідник – звільнений бог Ґаґантоа, що з прадавніх часів перебував у полоні на Землі. Бунтівним богом людству даровані технології міжпланетного сполучення, квантового обчислення та розподіленого інтелекту. Проте його вороги – то цивілізації істот з іншого простору-часу та Потойбічні боги. А також ті з людей, хто вважає обраний шлях хибним та руйнівним. Тож на материнському кораблі “Сінано” – найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне – як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини?

Симор Гласенко. Дім чистого світла. – Чернівці: Видавництво 21, 2020

Автор цього роману визначив жанр свого твору як “подільська готика”, головною темою в якому є спокута. Насправді події роману відбуваються в наш час на Поділлі, у вигаданому селищі Крутояр, що розкинулось на скелястих берегах Дністра. Сюди, на заміну сільському лікареві, який загинув при загадкових обставинах, прибуває новий фельдшер. Намагаючись з’ясувати, що ж насправді сталося з його попередником, він запускає ланцюг трагічних подій. На чисте світло вийдуть усі темні таємниці, що так довго таїлися в царстві тисячолітніх товтр. “ - Синку... Фельдшер обернувся. - Що? - Твій попередник не залишив передсмертної записки. Зазвичай люди, які надумали вкоротити собі віку, щось подібне таки пишуть. Звичайно, все скидається на те, що він не витримав ганьби, проте... Директор ковтнув останні слова й обдарував Фельдшера чуйним поглядом. - Просто будь обережним. Фельдшер розуміюче кивнув і покинув кабінет”.