live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

"Візитна картка Львова" – на грані краху

Продавці "Вернісажу" змушені продавати товари дешевше від закупівельної ціни

Потрапляючи на виставку-продаж виробів народного мистецтва "Вернісаж", згадую дитинство. Від браслетів з бісеру, мальованих ікон та різнобарвних вишиванок захоплювало подих. А ще міні-базарчик завжди асоціювався з натовпом покупців. Колись до яток годі було пропхатися, тепер же – знайоме місце змінилося до невпізнання. Лише де-не-де можна побачити покупців. Та й місця на ринку значно побільшало.

"Не дивно, адже 30% продавців, які працювали тут роками, досі не вийшли на роботу після карантину. Кількість іноземних туристів зменшилася на 95 відсотків. З внутрішніх – навідуються лише 10% від кількості докарантинного періоду", – пояснює охоронець виставки-продажу виробів народного мистецтва "Вернісаж" з відділу охорони міської ради "Муніципальна варта", який працює на ринку вже протягом 20 років. Вважає, проблема у тому, що Львів відносять до "червоної зони", тож туристи бояться сюди їхати. Багато хто виходить торгувати лише у вихідні, оскільки в робочі дні каса може залишитися порожньою. 

Якщо цілий день стояти на базарі, то треба купити каву, щось перекусити, заплатити вантажнику… Все це – витрати, а прибутку – жодного. Згадує час, коли навіть найдорожчий товар ішов "на ура". Наприклад, група китайців придбала відразу 28 ліжників (ковдр) з овечої вовни. Тепер продати такі ліжники надзвичайно важко. Як і "ходові" вишиванки. Купують хіба що дрібнички – та й то зрідка. Наприклад, магнітики можна придбати в кожному сувенірному магазинчику, тож люди шукають тут ексклюзив. Нещодавно справжньою подією стало те, що підприємець з Червонограда протягом вихідних збув чорну кераміку. 

"Сьогодні щось продав? Ти – герой!". Такі розмови точаться на ринку, який донедавна був найбільш відвідуваним у Львові. 

Світлана Носач працює тут уже 22 роки. 

За фахом жінка – економіст. Колись разом з чоловіком – Богданом Носачем працювали в Чорнобилі. До Львова перебралися ще до аварії на ЧАЕС. Чоловік працював на заводі з виготовлення кришталю. Коли зарплату почали видавати виробами, пані Світлана їздила продавати їх за кордон. Це було складно, тож згодом облаштувалася на "Вернісажі". Згадує, спочатку соромилася, ховалася в куточку, щоб хтось із знайомих не побачив. У радянський період таку справу називали спекуляцією. "А потім ринок став нашим другим домом. До карантину працювала тут майже без вихідних, з ранку до вечора. Колись моя мама захоплювалася ляльками-мотанками, тож і я навчилася їх робити. Саморобні іграшки завжди охоче купували як туристи, так і місцеві. Під час карантину два місяці сиділи вдома. Тож коли почали потроху виходити, перейшла від класичних ляльок на більш креативні, – згадує пані Світлана. – Робила їх у вигляді молодят, музикантів, молодих мам з немовлятами, господинь з варениками…". На такі ідеї дружину надихнув чоловік Богдан, а також брак покупців.

Багато років тому в пана Богдана з’явилося хобі – виготовляв оригінальні вироби з дерева. Директор картинної галереї, нині покійний Борис Возницький порадив йому змайструвати копії замків Золотої Підкови. Пан Богдан з ентузіазмом втілив цей задум у життя. Тепер музеї у Канаді й Німеччині пишаються його виробами. А священник з Австралії замовив у нього міні-копії українських церков та створив з них музей для їхньої української діаспори. На цьому майстер свою діяльність не припинив – продовжує майструвати дерев’яні лаковані церкви, вітряки та навіть цілі селища. Дружина продає їх на "Вернісажі". Майстерні немає, тож влітку творить на балконі, а в холодну пору року – на кухні. Подружжя зізнається, що деколи навіть "воюють" за територію: дружині треба готувати їсти, а чоловікові – новий шедевр майструвати. 

"До карантину мої роботи охоче купували туристи. Тепер тут – лише гості з Києва та Східної України. Але вони не особливо орієнтуються у товарі. Називають церкви замками та будиночками. А їхні діти не знають, що таке шопка", – каже митець. Уся їхня родина – творча. Доньку Наталю батько в дитинстві відвів до музичної школи. Дівчинка виявилася здібною скрипалькою. Але вступила до Академії сухопутних військ, аби опанувати фах перекладача. Удосконаливши грецьку та англійську мови, виїхала до Греції. Там вийшла заміж, змінила прізвище на Теодорату. Оскільки ця країна – колиска Візантійської ікони, молода жінка згадала дитяче захоплення малюванням. За порадою друзів вступила до іконописної школи. Повернувшись на Батьківщину, творить ікони незвичної форми на дереві, використовуючи коріння та стовбури. Пояснює, що дерево – це символ хреста, на якому розіп’яли Ісуса. Фарбу виготовляє з яєчного жовтка та оцту. 

"Яйце символізує воскресіння, а оцет – Христові страждання. Використовую також подрібнене золото, яке уособлює духовний світ. Класичні ікони пишуть на липі. Але можна використовувати й різні види дерев, крім осики. За легендою, коли Божа Мати сховалася за цим деревом, воно шуміло, тож тепер вважається грішним", – розповідає художниця. Батько часто виготовляє рами для доньчиних робіт, а мама їх продає. Сімейна ятка приваблює відвідувачів. Натомість з виторгом наразі – скрутно. Колись, за словами пані Світлани, часто купували скляні фігурки – їх люблять колекціонувати дітлахи. Незважаючи на те, що тут ціна на них – мінімальна (від 20 грн), все ж трапляються дні, коли не купують навіть їх. "Ми живемо недалеко – у районі Підзамча. Не витрачаю коштів на дорогу, тому часто виходжу на роботу, сподіваючись, що покупці все ж таки з’являться. Інші продавці мешкають далеко або взагалі за містом. Їм невигідно приїжджати щодня, знаючи, що нічого не зароблять, а дорогу та обід доведеться оплатити", – зітхає пані Світлана. 

Скаржаться на ситуацію й власники іншої продукції. "За вихідні продав лише футболку та сукню. А вчора – два сувеніри по 70 грн", – скаржиться пан Іван.

Непоганим заробітком завжди могли похвалитися торговці вишиванками. Тут є роботи з різних регіонів – сорочки, сукні, рушники, серветки… Раніше, продавши дві сукні, можна було закрити денну касу. Тепер дехто змушений віддавати товар за ціною, нижчою від собівартості. Марія Руснак приїжджає на "Вернісаж" з Чернівців. Продає автентичні вишиванки (багатьом із них – понад сто років), в’язані іграшки та ляльки-мотанки власного виробництва.

"Цю сорочку купила за 400 грн, а продаю – за 300. Доводиться так робити, аби товар не залежувався", – демонструє продавчиня розкішну гуцульську вишиванку, яку носив хтось із сучасниць моєї прабабусі. Дістає автентичний рушник: пропонує його всього лише за 200 грн. Жінка пише вірші, тож тут можна придбати і її збірку. До карантину просила за неї 150 грн, тепер – 100.

Мати з донькою-підлітком роздивляються кольорові браслети та намиста з бісеру, що спокусливо виблискують на сонці. Вони – чи не єдині потенційні покупці. Проте, примірявши кілька  виробів, ідуть геть. 

"Мабуть, ціни довелося підняти?", – запитую продавчиню.

"Та де там! Навпаки – опустила. При тому, що бісер – значно подорожчав. Навідуються час від часу постійні клієнти. Сьогодні браслет придбала жінка, яка має багаторічну традицію: щороку на свій день народження купує в мене якийсь виріб", – розповідає пані Олена.

Товару в усіх – багато. Виготовили його вдосталь, сидячи вдома під час карантину. Хоча витратили чимало коштів на матеріали, змушені знижувати ціни, щоб бодай частину продати. У переважної більшості продавців торгівля на "Вернісажі" – основний заробіток. Ті, хто доїжджає з-за міста, виживає за рахунок господарки. Скаржаться, що, повернувшись додому, до глибокої ночі працюють на городі та доглядають худобу. 

Хоча карантин – основна небезпека для виставки-продажу, Володимир Кравецький нагадує й про те, що вже багато років стоїть питання про її перенесення. "Вернісаж" – візитна картка Львова. Турист поспішає насамперед сюди – купувати твори мистецтва, а не ковбасу. Якщо його перенесуть кудись на околицю міста, гості туди не поїдуть", – пояснює він. Наразі, перед виборами, про цю небезпеку мова не йде. Натомість раніше працівникам ринку неодноразово доводилося влаштовувати пікети під міською радою. Невеличку частину території віддали Національному драматичному театру імені Марії Заньковецької. Тепер там – лавочки, на яких вночі влаштовують бенкетування. Працівники ринку кажуть, що зранку самотужки збирають тут цілі пакети сміття. 

Підприємці сподіваються, що ближче до Різдва ситуація з туристами поліпшиться. Проте побоюються, що небажання міської влади йти їм назустріч може знищити бізнес. 

новини партнерів

3 березня, 2021 середа

3 березня, 2021 середа

2 березня, 2021 вівторок

1 березня, 2021 понеділок

28 лютого, 2021 неділя

Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Введіть слово, щоб почати