А може, вже досить мазохізму? Блог Тетяни Вергелес

"Ми можемо обзивати хоч до безконечності. Так і є і було відколи зародилася ця орда. У тому що відбувається винні ми самі, а саме наша безхребетність. Наша карма в тому, що ми не вміємо сказати НІ, ні - зайдам, ні - чужі мові, а вічне милосердям, толерантность і гостинність вилазить боком. Якби в 90-х не віддали атомну зброю, то сьогодні не ходили б спростертою по європах і америках і не заглядали в кишеню німеччинам, франціям, канадам і т.д. Українці як той нерозумний господар, який розтринькав багатство....." - під моїм попереднім дописом про Путіна написала у коменті Alexandra Schmidt, українка, яка проживає у Німеччині.

Мій допис звучить: "Шантажист, шахрай, шулер. Ці три Ш - про Путіна. Але найточніше все-таки на Г: гопник" - написала я.

Розумію переживання п. Олександри. Однак прошу її переглянути власний кут зору, почувши мою позицію. Ось моя відповідь на її слова:

"Це вже давно ґрунтовно, всебічно обговорено, проаналізовано українськими фаховими експертами. Треба пам'ятати й те, що тому ж Кремлю вигідним є наше самобичування, отой вічний український мазохізм. Досить!!! Кожній державі, нації, у тому числі і сучасній Німеччині, є за що соромиться... Але зараз для України, для Європи, для світу врешті-решт є цілком конкретна ситуація, реальні небезпеки. Отож говорімо про це, а не переводьмо стрілки знову і знову, мовляв, Україна "не така".

На часі нагадати вірш української поетеси, львів’янки Галини Крук. Це його у 2014-ому цитував Дональд Туск. І це лік від шкідливого, деструктивного мазохізму. Європо, варто зізнатися собі, що і Ти винна…

***
Усі ми, Європо, так глибоко стурбовані,
що деякі навіть убиті.
Чисть частіше Ютуби,
щоб тутешня жорстокість не разила твоїх громадян.
Деякі з наших ніколи тебе не побачать на власні очі.

В тебе теж щось із зором, Європо,
ти вперто не бачиш вибитих їхніх очей і вогнепальних ран.

Деякі більше не зможуть, Європо,
(не гнівайся), навіть руки тобі дати,
(хіба що протези!),
навіть торкнутися спадку культури твоєї минулих віків.

Сторожи свої межі, Європо,
щоб тебе не торкнулося раптом,
прислухайся, на всякий пожежний,
чи ми кричимо ще
від ударів прикладів,
армійських чобіт і кийків".

Вперше цей твір з'явився на Facebook-сторінці поетеси 18 лютого 2014 року.

P.S. Щодо нашої гострої критики на адресу Володимира Зеленського. Це наше внутрішнє питання, демократія передбачає критику, вимоги лідерів опозиції не переступати червоні лінії, не здавати державність, боронити Україну. Але, заради Бога, не треба, щоб нам дорікали й дорікали ті, хто стоїть збоку й мирно спострігає за тим, що в нас відбувається - і вчить, і вчить жити, завуальовуючи тим свою нерішучість, непослідовність, подвійні стандарти і приховане бажання замирити нас з агресором, здати задля власного спокою, перетворивши на вічний буфер.

Джерело

Про авторку. Тетяна Вергелес – журналістка, редакторка. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.