"Еспресо.Захід" розповість про непросте життя галичанки, яка відіграла важливу роль у національно-визвольному русі на західноукраїнських землях у середині 1940-х років.
Народилася Галина Дидик 17 квітня 1912 року (в літературі є також і дати 18.03) – у с. Шибалин на Тернопільщині у родині вояка Української галицької армії Томи Дидика.
Закінчила Бережанську гімназію (1920-1923) та учительську семінарію, Членкиня "Пласту" , "Просвіти".
Після приходу більшовиків, у грудні 1939 заарештована Бережанським РО НКВС, але, за відсутності доказів, у травні 1940 її відпустили.
Навчання на курсах медичних сестер у Львові проходила під чужим прізвищем. У 1942 році організовувала підпільну квартиру для Миколи Лебедя ("Рубана"), на якій часто бували керівники Служби безпеки та Проводу ОУН. Ховаючись від гестапо, яке за її відсутності, обшукало квартиру, переїхала до Залізців на Тернопільщині.
З березня 1944 - членкиня ОУН, обласний референт Українського Червоного Хреста. Проводила курси для санітарок і лікарів підпільних лікарень.
У лютому 1945 року на курсах медицини Галину Дидик прибув інспектувати головнокомандувач УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Він хотів особисто проконтролювати призначення учасниць вишколу. Згодом вона була призначена зв'язковою головнокомандувача УПА. Йому потрібні були спеціально підібрані довірені особи для виконання важливих організаційних завдань і його особистих доручень.
З 1947 року в Головного командира УПА різко загострились хронічні захворювання, необхідне було стаціонарне лікування. Проте на заході Україні, через тотальний контроль медичних закладів органами МВС і МДБ, організувати його було неможливо.
У травні 1948 року Галина Дидик і Роман Шухевич вирушили на лікування до Одеси з фіктивними документами вчителів Анни Хом’як та Ярослава Польового. Впродовж півтора місяця лікувались у кардіолога. У червні 1949 року за тими ж фальшивими паспортами вони повторно у тих самих лікарів пройшли курс лікування в Одесі.
Останнє місце перебування головнокомандувача УПА Дидик організувала в селі Білогорща біля Львова. "Анна" перебувала там легально, за підробленими документами переселенки із Польщі, "влаштувавшись" хатньою працівницею місцевої вчительки Анни Конюшик.
Під час штурму конспіративної квартири 5 березня 1950 року, в результаті проведеної операції, Роман Шухевич загинув. Дидик вжила отруту, але її все одно довелося пережити всі "кола пекла" в московській в’язниці.
Протягом півторарічного слідства витримала 129 допитів, які не рідко тривали 15-16 годин. Катувала зграя нелюдів: Гузєєв, Солоп, Півоварєц, Клімєнко, Лєніченко, Мороз, Євстігнєєв, Рафал, Калінічєнко. Зі спогадів Галини Дидик, які пубілкує "Календар українця":
"Були й інші, непостійні, які приходили познущатися наді мною задля п’яної розваги... Мене нещадно били. Перших півроку робили це щодня, удень і вночі мені не давали спати… Спочатку на слідство мене носили на ношах, я не ходила. І годували через шланг... Найстрашніше тоді, коли збираються бити. Страх гірша річ, ніж саме фізичне страждання. Коли зомлієш – дають укол, поливають водою, а потім починається знову. День за днем, ніч за ніччю. Я під час слідства дуже коротко бувала в камері... Те биття – то був один вид тортур. Страшне було безсоння, не давали мені зовсім спати: цілі ночі на слідстві, потім майже цілий день... Потім давали якісь наркотики".
Читайте також: Геноцид, як в Бучі, планувався на Волині, – Д'яченко
31 жовтня 1951 засуджена на 25 років таборів, замінених на тюремне ув’язнення.
Звільнили Галину в 1971 р. через хворобу серця.
Тимчасово поселилась в Караганді, потім нелегально у Бібрці на Львівщині, остаточно зупинилась у с. Христинівка на Черкащині. Пенсії не отримувала, жила з маленького городу та людської підтримки.
Із заяви Галини Дидик до Президії Верховної Ради СРСР від 10 липня 1971: "Я переконана, що такі зрушення в уявленнях, як і поведінці моїх земляків були викликані деспотичною політикою, проводжуваною у 1939-41 роках на землях Західної України органами НКВД... В тюрми кидали за колишню діяльність при Польщі, за необережно сказане слово, взагалі нізащо. В одну камеру із політично нейтральними людьми потрапляли колишні ідейні противники – члени ОУН, УНДО і КПЗУ. В тюрмах катували і розстрілювали без суду. Я досі не можу спокійно згадувати картин, які довелося побачити в перші дні війни... Енкаведистський терор 1939-41 років був великою і важкою школою…".
23 грудня 1979 р. Галина Дидик померла від інфаркту. Наступного дня родина поховала її у м. Бережанах.